Читати книгу - "Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування"

той же час більшість наукових досліджень були присвячені окремим аспектам встановлення та зміни меж судового розгляду, і, відповідно, поза увагою науковців залишалося комплексне дослідження вказаних питань. Це, а також наявність значної кількості недоліків чинного кримінального процесуального законодавства вказує на актуальність даного дослідження. Визначення меж судового розгляду. Зміна обвинувачення прокурором

Існує декілька підходів щодо розуміння сутності кримінального переслідування прокурором в суді. Так, Т. А. Михайлова вважає, що кримінальне переслідування в суді — це діяльність прокурора-державного обвинувача, який викриває від імені держави підсудного у вчиненні злочину [2, с. 113]. В. П. Корж зазначає, що кримінальне переслідування в суді — це процесуальна обвинувальна діяльність прокурора, яка полягає в доказуванні: 1) обвинувачення в повному обсязі, висунуте органом розслідування, по відношенню до конкретної особи, яке притягається до кримінальної відповідальності; 2) обвинувачення, яке потребує доповнення до раніше висунутого; 3) обвинувачення, яке потребує повної або часткової зміни; 4) нове обвинувачення, яке висувається прокурором в суді [3, c. 106].

О. Г. Халиулін, вказуючи на особливе значення доказування, вважає, що кримінальне переслідування в стадії судового розгляду — це кримінально-процесуальна діяльність прокурора щодо доказування в судовому засіданні обвинувачення, висунуте обвинуваченому, а також щодо обґрунтування перед судом висновків про винуватість підсудного, покладення на нього кримінальної відповідальності та призначення покарання [3, с. 218].

Розділяючи точку зору щодо значення доказування в процесі реалізації кримінального переслідування в суді, поряд із цим повинні вказати на певні недоліки даних визначень. Як вже було встановлено, кінцевою метою кримінального переслідування є доведення перед судом винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно, цей обов'язок покладається на прокурора, або у випадках, передбачених кримінальним процесуальним законом, — на потерпілого. У той же час встановлення винуватості особи та призначення покарання являється завданням суду, яке він виконує в рамках реалізації функції правосуддя. На прокурора та потерпілого не може бути покладено обов'язок обґрунтування необхідності застосування до обвинуваченого покарання, їх завдання — надати суду достатні докази для призначення такого покарання. Тому задля більш чіткого розмежування функції кримінального переслідування та функції правосуддя ще раз варто наголосити, що ні прокурор, ні потерпілий не в праві визначати та обґрунтовувати покарання, а лише доводити власне винуватість особи. Проте перед тим, як довести винуватість, необхідно встановити межі обвинувачення.

Однак для кращого розуміння процесуальної складової визначення меж обвинувачення прокурором необхідно дослідити, чим являється обвинувачення з точки зору його формулювання.

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК, обвинувачення — це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК. В. О. Гринюк слушно зазначає, що функція обвинувачення по своїй суті є кримінальною процесуальною діяльністю уповноважених суб'єктів, зміст якої полягає у формуванні сукупності доказів для повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та складання обвинувального акту, а також підтриманні державного обвинувачення під час судового розгляду справи [2, с. 58].

Якщо ж вести можу про власне формулювання обвинувачення, то в якості прикладу варто навести позиції ВСУ з приводу окресленого питання. Так, у постанові ВСУ від 24.11.2016 року вказано, що згідно зі ст. 291 КПК обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. Як зазначає ВСУ, закон вимагає обов'язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників: 1) фактичних обставин кримінального правопорушення; 2) правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва «формула обвинувачення»); 3) формулювання обвинувачення. При цьому ВСУ зазначає, що в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактично моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) — це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується особі.

Згідно зі ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, коли суд виходить за межі обвинуваченням з метою покращення становища особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження. Зважаючи на те, що саме прокурор на стадії досудового розслідування затверджував обвинувальний акт (або навіть складає його самостійно), він і буде ключовим (а подекуди єдиним) суб'єктом, який визначатиме межі обвинувачення. При цьому варто підкреслити, що обвинувальним актом визначаються лише межі обвинувачення, а не всього судового розгляду. Це пояснюється тим, що судовий розгляд перш за все полягає в дослідженні доказів, які можуть подаватися учасниками кримінального провадження. У першу чергу мова йде про сторону обвинувачення та сторону захисту. Відповідно, якби межі судового розгляду обмежувались обвинувальним актом, то і дослідженню підлягали би тільки докази, якими прокурор обґрунтовує обвинувачення, що сформульоване у відповідному процесуальному рішенні. Проте, зважаючи перш за все на дію принципу рівності учасників кримінального провадження перед судом, під час судового засідання повинні бути заслухані думки та аргументи всіх зацікавлених осіб в тих межах, які передбачені кримінальним процесуальним законодавством. Таким чином, можна зробити висновок, що обвинувальний акт звичайно впливає на межі судового розгляду, проте обвинувальним актом в першу чергу визначаються межі обвинувачення, а межі судового розгляду будуть визначатися судом в першу чергу в залежності від того обсягу доказів, який буде надано учасниками кримінального провадження.

При цьому варто зауважити, що обвинувачення, яке міститься в обвинувальному акті, може змінюватися протягом судового розгляду. Це, перш за все, пов'язано з дослідженням доказів в суді та, як наслідок, зміни думки прокурора щодо тих чи інших елементів доказування. При цьому прокурор може як змінити обвинувачення, так і повністю від нього відмовитись.

Так, згідно із ч. 2 ст. 337 КПК, під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, а також розпочати провадження щодо юридичної особи.

Якщо вести мову про зміну обвинувачення в суді, то КПК встановлює, що з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.

На підставі відповідного положення КПК була сформульована думка, що