Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 4"

шахраєм. Сам розстріл уже буде шахрайством. Візьміть як-небудь фотографію синьйора Муссоліні і придивіться до його обличчя. Ви побачите, що рот у нього безвольний і, щоб приховати це, він змушений стуляти губи у свою знамениту похмуру посмішку, яку наслідує кожний дев'ятнадцятирічний фашист в Італії. Згадайте його минуле. Вникніть у саму суть фашизму, який закликає до «союзу» праці й капіталу, і пригадайте долю таких союзів у минулому. Оцініть, як геніально він убирає убогі думки в пишні фрази. Зважте його пристрасть до дуелей. Хоробрій людині немає потреби битися на дуелі, а боягуз робить це постійно, щоб переконати самого себе у тому, що він хоробрий. Нарешті, подивіться на його чорну сорочку й білі гетри. Є щось фальшиве, навіть театральне в людині, яка носить білі гетри та чорну сорочку.

У цьому репортажі я не збираюся досліджувати, хто є Муссоліні насправді — шахрай чи велика тривка сила. Муссоліні може протриматися п'ятнадцять років або ж його скине повесні Габрієле д'Аннунціо, який його ненавидить. Я дозволю собі лише правдиво розповісти про два епізоди з перебування Муссоліні у Лозанні.

Фашистський диктатор оголосив, що прийме представників преси. Прийшли всі, втиснулись у кімнату. Муссоліні сидів за письмовим столом і читав якусь книгу. На обличчя був начеплений знаменитий похмурий вираз. Він грав роль диктатора. Сам колишній газетяр, він добре знав, на думки скількох читачів впливатиме те, про що напишуть газетярі, що зібралися в кімнаті, в інтерв'ю, яке він збирався дати. Він не відривався від книги. А подумки вже читав рядки газет, для яких пишуть дві сотні присутніх тут кореспондентів: «Коли ми увійшли в кімнату, диктатор-чорносорочечник навіть не відірвався від книги, яку читав, — така глибока була його зосередженість» і т. ін.

Я навшпиньках підійшов ззаду, щоб подивитися, якою книгою він захопився. Це був французько-англійський словник, і тримав він його догори ногами.

Вдруге я спостерігав Муссоліні у ролі диктатора того дня, коли група італійок прийшла до готелю «Бо Ріваж» у номер-люкс, щоб подарувати йому букет троянд. Шість колишніх селянок, дружини робітників, що жили в Лозанні, чекали під дверима, щоб ушанувати нового національного героя Італії, який був і їхнім героєм. Муссоліні вийшов у френчі, сірих штанях та білих гетрах. Одна з жінок виступила наперед і почала промову. Муссоліні похмуро зиркнув на неї, глузливо посміхнувся, обвів своїми булькатими африканськими очима решту жінок і повернувся до кімнати. Непривабливі селянки у святковому вбранні ні в сих ні в тих залишились стояти зі своїми трояндами. Так Муссоліні ще раз зіграв роль диктатора.

Через півгодини він знайшов час для розмови з Клер Шерідан, її усмішка не раз служила їй надійною перепусткою.

Звичайно, кореспонденти наполеонівських часів могли б помітити такі самі риси в Наполеона, а ті, хто працював би у «Джіорнале д'Італія» за Юлія Цезаря, могли б звернути увагу на таку ж непослідовність у його характері. Але, якщо придивитися, виходить, що Муссоліні має більше спільного не з Наполеоном, а з італійцем Боттомлі, здоровенним удачливим і войовничим дуелянтом Гораціо Боттомлі.

Хоча на ділі він не нагадує Боттомлі. Боттомлі був дурнем. Муссоліні не дурень, він видатний організатор. Але дуже небезпечна річ вміти пробуджувати патріотичні почуття у нації, самому не будучи щирим, особливо, коли завдяки тобі патріотизм сягнув такого рівня, що народ пропонує позичити гроші урядові без процентів. Досить італійцеві вкласти гроші в яке-небудь діло, він хоче бачити результат і збирається показати синьйору Муссоліні, що набагато легше бути в опозиції, ніж самому керувати урядом.

Незабаром в Італії підніметься нова опозиція, вона вже формується, і очолить її той самий старий, лисий, можливо, трохи божевільний, але цілком щирий і надзвичайно хоробрий хвалько Габрієле д'Аннунціо.

Хто вбив ветеранів?

Кому вони заважали? Для кого саме їхнє існування на материку могло бути політичною загрозою?

Хто послав їх на Флорідські острови й покинув там у пору ураганів?

Хто винен у тому, що вони загинули?

Автор цієї статті живе далеко від Вашінгтона й не знає, як відповісти на ці запитання. Та він знає, що люди багаті, власники яхт, любителі риболовлі, такі, як, приміром, президент Гувер або президент Рузвельт, не бувають на Флорідських островах у пору ураганів. Три місяці — серпень, вересень і жовтень — триває там пора ураганів, і в ці місяці вам не трапиться поблизу Флорідських островів жодна яхта. Не трапиться, бо власники яхт знають: їхньому майну неминуче загрожує небезпека, якщо налетить буря. Саме через це ви не спокусите в літні місяці жодну заможну людину риболовлею на узбережжі Куби, коли там найбільше великої риби. Кожен знає, що треба берегти те, що належить йому. Але ветерани війни, а надто ті з них, що одержують пенсію, не належать нікому. Вони прості люди, яким не поталанило і яким нічого втрачати, крім власного життя. Вони працюють, як китайські кулі, щоб мати за це якихось сорок п'ять доларів на місяць, і їх загнали на Флорідські острови, де вони нікого не потурбують. Щоправда, наближається пора ураганів, та коли б щось сталося, хіба не можна їх звідти вивезти?

А буря починається так. У суботу ввечері на Кі-Уесті ви, закінчивши роботу, виходите на ганок, щоб випити чарку й переглянути вечірню газету. І вам відразу впадає в око попередження в газеті про те, що наближається буря. Отже, поки не мине буря, працювати не доведеться, а шкода, бо діло пішло на лад.

У газеті повідомлялось, що тропічний смерч виник на Багамах, на східному узбережжі Лонг-Айленда, і рухається приблизно в напрямі Кі-Уесту. Ви дістаєте карту бур, на якій позначено дати і напрямки сорока вересневих ураганів, починаючи з 1900 року. І, вважаючи, що буря насувається із швидкістю, вказаною у зведенні бюро погоди, вираховуєте, що вона досягне Кі-Уесту не раніше, ніж у понеділок опівдні. Цілий день у неділю ви клопочетеся тим, щоб якомога краще захистити свій човен. Коли вам відмовляють у проханні витягти човен на місток, посилаючись на те, що там їх і так уже забагато, ви купуєте за п'ять доларів двадцять центів новий грубий канат, відводите човен у найбезпечніше, як вам здається, місце в затоні і міцно прив'язуєте його там.

У понеділок ви забиваєте всі віконниці і переносите усе своє майно в дім. На північному сході небо провіщає бурю, і десь на п'яту годину зривається сильний і впертий північно-східний вітер. Піднято один над одним великі червоні з чорними чотирикутниками посередині прапори — повідомлення про ураган. Вітер щогодини дужчає, а барометр