Читати книгу - "Господиня"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вперше за півроку падав дощ. Люди сміялися й бурчали, розкладаючи мокрі матраци й лаштуючись спати. Я побачила Шерон із Доком і всміхнулася.
— Сюди, Вандо, — погукав Джеймі, прикликаючи мене жестом: Джеймі щойно примостив свій матрац поруч із матрацом Іяна. — Тут вистачить місця на трьох.
Джеймі був єдиний, хто ставився до мене майже так само, як і раніше. Він теж пам’ятав про мою фізичну слабкість, але ніколи не здавався здивованим, якщо я заходила до кімнати, і його не вражало, коли слова Вандрівниці зривалися з нових вуст.
— Вандо, тобі ж не потрібне ліжко, правда? Зуб даю, що ми всі троє помістимося, якщо зсунемо матраци докупи, — з цими словами Джеймі усміхнувся й, не чекаючи дозволу, стягнув мій матрац із ліжка. — Ти займаєш зовсім мало місця.
Джеймі забрав ліжко в Іяна й відсунув його у прохід, щоб не заважало. Тоді прилаштувався на краєчку матраца й повернувся до нас спиною.
— А, і ще одне, Іяне, — мовив він не обертаючись. — Я побалакав з Аароном і Брандтом. Напевно, я переїду до них. Хух, ото вже я втомився! На добраніч.
Я довго дивилася на нерухоме тіло Джеймі. Іян також не ворушився. От тільки не може бути, що і він панікує. Либонь, просто шукає спосіб, як викрутитися з ситуації?
— Вимикаємо світло, — рявкнув Джеб із другого кінця печери. — Всі стулили пельки і сплять!
Люди засміялися, але сприйняли його слова серйозно — як завжди. Один по одному всі чотири ліхтарі згасли, і в печері запанувала темрява.
Іянова рука відшукала мою; вона була тепла. А він помітив, що мої руки холодні та спітнілі?
Іян опустився на постіль навколішки й лагідно потягнув мене за собою. Я скорилась і примостилася на стику двох матраців. Іян не відпускав моєї руки.
— Тобі зручно? — прошепотів Іян. Довкола нас шепотілися й інші, але шум сірчаного струмка заглушував розмови.
— Так, дякую, — відповіла я.
Джеймі перевернувся на другий бік, зсунув матрац і зачепив мене.
— Ой, вибач, Вандо, — пробурмотів він і позіхнув.
Я автоматично відкотилася вбік. Іян виявився ближче, ніж я гадала. Я тихенько охнула, наштовхнувшись на нього, і спробувала відсунутися. Раптом його руки обняли мене, притиснувши до свого тіла.
Це було дуже дивне відчуття — Іянові зовсім не платонічні обійми чомусь нагадали мені, як я вперше наковталася «Знеболювального». Я ніби мучилася від болю й не помічала цього, поки Іянова рука не зцілила мене.
І куди поділася моя сором’язливість? Я повернулася обличчям до Іяна, а він іще міцніше пригорнув мене.
— Тобі зручно? — прошепотіла я, повторивши його запитання.
— Навіть краще, — він поцілував мене в чоло.
Кілька хвилин ми мовчали. Майже всі розмови стихли.
Іян нахилився до мого вуха й майже нечутно прошепотів:
— Вандо, як гадаєш?.. — він раптом замовк.
— Що?
— Схоже, тепер я у кімнаті сам. Це неправильно.
— Ні, в печерах надто мало місця, щоб ти розкошував у кімнаті сам.
— Я і не хочу бути сам. Але…
Ну чому він не запитає прямо?
— Але що?
— Ти вже мала час звикнути до себе нової? Я не хочу тебе підганяти. Знаю, які заплутані твої почуття… до Джареда…
Хвильку я перетравлювала сказане, а тоді загиготіла. Мелані ніколи не гиготіла, а от Пел робила це часто, й у вирішальний момент її тіло зрадило мене.
— Що таке? — з притиском запитав Іян.
— Це я давала час тобі, щоб ти звик до мене нової,— пояснила я пошепки. — Не хотіла підганяти тебе, бо знала, що тобі нелегко. Через Мелані.
Іян здивовано підскочив:
— Ти думала?.. Але ж Мелані — не ти. Я вас ніколи не плутав.
Я усміхалася в темряві.
— А Джаред — не ти.
Голос Іяна посерйознішав:
— Але Джаред — це Джаред. І ти досі його любиш.
Невже Іян знову ревнує? Мабуть, не варто радіти з таких негативних емоцій, але я не могла не визнати: мене це порадувало.
— Джаред — моє минуле, моє колишнє життя. Ти — моє теперішнє.
Якийсь час Іян мовчав. А коли заговорив знову, голос його був грубуватим від стримуваних почуттів:
— І майбутнє, якщо хочеш.
— Хочу.
А тоді він поцілував мене зовсім не платонічно — наскільки це дозволяло ціле юрмище людей довкола, — і я з піднесенням згадала, як завбачливо збрехала про свій вік.
Скоро дощі припиняться, і коли це станеться, ми з Іяном будемо разом — справжні дві половинки. Це була заповітна мрія і відповідальність, якої мені ще за всі мої життя не випадало на себе брати. Варто було мені подумати про це, як
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Господиня», після закриття браузера.