Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

сприяти тому, щоб світ уникнув небажаного майбутнього за умови, якщо прогноз побудований не шляхом волюнтаристських дій футурологів, а на основі аналізу об’єктивних тенденцій соціального розвитку, врахування загальної історичної необхідності. Звідси, хоча соціально-політичний і економічний вигляд майбутнього формується в соціальній активності, проте творчо-перероблюючу діяльність людей, їх спроможність створювати майбутнє не можна уявляти як свавілля. В сфері дослідження майбутнього велика роль нормативного підходу, при якому образ майбутнього створюється з позиції належного, з позиції норми, ідеалу.

На початку XXI століття всесвітньої історії передбачення майбутнього стало соціальним велінням, від дотримання якого залежать життя людського співтовариства і долі грядущих поколінь. Окреслюючи віхи в розвитку суспільствознавства Заходу, а потім і Сходу, виділяють панівні в той або інший період концепції майбутнього суспільства: в 50—60-ті роки за впливом і значимістю поза конкуренцією — концепція індустріального суспільства, в 70-ті роки — значне місце в теорії суспільства майбутнього займає концепція постіндустріального суспільства, запропонована американським соціологом Девідом Беллом, а з 90-х років видне місце займає концепція інформаційного суспільства і соціальноінтегрованого суспільства, розроблені американськими футурологами Олвіном Тоффлером, Девідом Несбітом та ін. Утвердження концепції індустріального суспільства в суспільно-політичній думці Заходу потрібно на період загальної ейфорії в 60-х роках з приводу можливостей, що таяться в надрах промислової цивілізації. Могутність засобів впливу на природу і суспільство, які перебувають в руках людини, настільки велика, що виникає необхідність в сучасних умовах ретельно враховувати наслідки дій, що вживаються в зв’язку з розгортанням соціального суспільного прогресу і відповідно їх регулювати. Ось чому найважливішим складовим елементом внутрішньої та зовнішньої політики сучасних держав стає прогнозування міжнародно-правових відносин, внутрішньодержавних соціально-політичних процесів тощо. Виділяються й види прогнозування: по-перше, політичне і військове прогнозування (на Заході ним займається політична футурологія); по-друге, економічне прогнозування, що розкриває тенденції економічного процесу; по-третє, соціальне прогнозування, що вивчає перспективи розвитку соціальних процесів тощо; по-четверте, технологічне прогнозування, що досліджує тенденції розвитку науки і техніки, технологічного прогресу та ін.

В футурології на Заході та в соціальному прогнозуванні на Сході важливе місце відводиться політичному прогнозуванню. Політичне прогнозування — це розробка уявлення про становище, функціонування і напрямки змін соціально-політичних систем в різні періоди в майбутньому. Об’єктом такого роду прогнозів можуть бути функціонування і розвиток різноманітних політичних систем, починаючи від всесвітньої макросистеми політичних відносин і до політичних систем різноманітних країн і їх політичних установ, політичних партій, конкретних ситуацій та ін. Політичне прогнозування виконує ряд найважливіших функцій: по-перше, дає інформацію про майбутнє; по-друге, визначає можливі й оптимальні шляхи, засоби і способи досягнення поставленої мети; по-третє, активно впливає на формування майбутнього. Політичне прогнозування здатне давати вірогідну інформацію про перспективи розвитку соціально-політичних процесів лише тоді, коли в основі прогностичного дослідження майбутнього соціально-політичної системи лежить наукова методологія, а саме: принципи пізнання об’єктивної реальності світу, діалектичної суперечливості та альтернативності розвитку суспільства.

Звичайно ж, передбачення — це знання про майбутнє, тобто про те, чого ще немає в дійсності, але що потенційно є в сучасному у вигляді об’єктивних і суб’єктивних передумов очікуваного ходу розвитку матеріально-технічних умов, різноманітного роду ресурсів, інтелектуального потенціалу, певної мети, що ставлять люди, співвідношення соціальних і політичних сил. Теоретичною основою передбачення служить здатність вищої нервової іяльності до випереджаючого відображення дійсності, тобто передбачення в різноманітних формах. Говорячи про соціально-політичні прогнози в футурології, не можна не помітити проблем і труднощів, з якими зустрічаються західні політологи і футурологи. Їм можна докоряти у відносно слабкій розробленості деяких політичних проблем, в розрізненості і фрагментарності футурологічних концепцій, в ідеологічній упередженості, в політичній наївності та примітивізмі світоглядних і загальнометодологічних настанов тощо.

Безперечно, що саме оригінальний вклад кожного народу виведе світову цивілізацію на принципово новий рівень соціального прогресу. В історії становлення і розвитку людства, цивілізації виділяються три важливі ступені: доіндустріальний, індустріальний і постіндустріальний, який охоплює становлення і розвиток інформаційного, соціально-інтегрованого суспільства. Сучасна епоха і є епохою революційного оновлення світової цивілізації, становлення нової суспільно-економічної системи.

Література

Гончаренко А. Н. XXI век в зеркале футурологии. — М., 1987.

Баталов Э. Я. В мире утопии. — М., 1980.

Иноземцев В. В. Капитализм, социализм или постиндустриальное общество. — М., 1991.

Полищук М. Л. В преддверии натиска «третьей волны». — М., 1987.

Пономаренко И. Б. Стремление к власти над народами. Теория и практика американской политики «баланса сил». — М., 1983.

Проскурин С. А. Баланс интересов государств — основа прогресса цивилизации. — М., 1991.

Семченко А. Т. Современный апокалипсис. — М., 1989.

Питання для повторення

♦ Що таке сучасний суспільний прогрес?

♦ Що таке глобальні проблеми? їх суть і місце в суспільному житті.

♦ Які основні теорії і концепції сучасного майбутнього суспільства?

♦ Основні напрямки сучасної міжнародної політики.

♦ В чому суть змін в незалежних державах Співдружності — в Україні, Росії, Білорусі та інших, в країнах Східної Європи?

Європейський вибір України

Сам факт народження суверенної України — невід’ємної частини Європи — з географічної точки зору та за фактом прийняття християнства стоїть на зорі державності — складової частини західної цивілізації. Сам факт хрещення Київської Русі знаменував цивілізаційний вибір, що визначив дальший історичний шлях країни і народу. Візантія стала для Київської Русі культурним орієнтиром, а сусідні країни — Польща, Угорщина, Литва — природними суперниками і партнерами. Особливості геополітичного становища України визначили її складну долю, поєднану з постійною визвольною боротьбою українського народу та наполегливими спробами самоідентифікуватися в мінливому європейському середовищі. ХХ ст. стало доленосним — Україна здобула незалежність і стала активно стверджуватися у світі.

Суверенна Україна продемонструвала світові палке бажання стати частиною європейської спільності не тільки географічно, але й політично та економічно. Сучасний європейський вектор зовнішньої політики України відповідає національним інтересам.

1. Європейські інтеграційні процеси: місце України

Стратегічним вектором зовнішньої політики України є її європейська орієнтація, що стала не просто одним з напрямків зовнішньополітичної діяльності, а важливим засобом та орієнтиром внутрішньої трансформації суспільства, обов’язковою умовою європеїзації. Не випадково у лютому 2000 року в Посланні Верховній Раді України слушно підкреслювалося, що базовою основою дальшого розвитку України є європейський вибір, відданість загальнолюдським цінностям, ідеалам свободи та гарантованої демократії. Вся історія українського народу переконливо свідчить, що вистраждано право здійснити курс в Європу, приєднатися до здобутків високорозвинутої європейської цивілізації. Для України європейський вибір справді доленосний ще й тому, що опирається на глибоке історичне коріння і традиції українського народу. Спорідненість з Європою повністю проявилася ще в епоху Середньовіччя на прикладі тісних зв’язків і Київської Русі, і Галицько-Волинської держави