Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"

Почалося, власне, на Подолі.

Продовольчий стан у місті гіршав день у день — вже й по карточках можна було одержати хліб не щоденно, і групи солдаток, очолені робітниками, — то й була, власне, перша акція подільського загону щойно утвореної Червоної гвардії — рушили по хлібних крамницях. Спекулянти приховували борошно, і Рада робітничих депутатів вирішила потрусити подільські гамазеї. Мандат Ради доручив червоногвардійцям взяти на облік весь виявлений хліб, а в разі запас у гамазеї перевищуватиме триденну норму випікання, — борошно реквізувати і ключ від гамазеї передати Раді робітничих депутатів.

Та власник першої ж гамазеї, де навіть на око борошна вистачало не на три дні, а на три тижні, — почав ґвалтувати, що його грабують серед білого дня.

Червоногвардійці доводили: вони мають мандат, хліб потрібний на харчування народові, а не для того, щоб жиріли буржуї, і взагалі — геть експлуататорів, хай живе революція! Вся влада — Радам!

Солдатки гукали: наші діти голодні! А спекулянти п'ють нашу кров! Нехай Тимчасовий уряд дасть нам хліба! А ні — то нехай буде влада нашої Ради!

Та ексцес вже привернув увагу вулиці. Півдесятка червоногвардійців та десяток солдаток опинились у величезній юрбі. І юрба зростала щохвилини. Збігалися власники інших гамазей, власники сусідніх крамниць, а найбільше — всякі роззяви і той невизначеного місця в житті елемент, який в Києві прозивано «архаровцями». Натовп напирав на червоногвардійців з солдатками. Передні гукали — а дзуськи! — і совали дулі під ніс, а задні нахвалялись, що зараз же накладуть чортовим «совдепам» у потилиці, так що й зубів не визбирають!

Тоді кілька матросів–більшовиків, що якраз зібрались у подільському комітеті, поблизу Контрактового майдану, вибігли з приміщення, щоб закликати до революційного порядку.

І бійка зчинилась. Архаровці гукали «бий совдепщиків!» — і били матросів та червоногвардійців, перепадало й солдаткам. Матроси гукали «геть буржуазію!» — і били архаровців, червоногвардійці їм допомагали, солдатки теж.

Та тут надбігла кінна міліція, потім і козаки–дончаки: матросам, червоногвардійцям та кільком солдаткам скрутили руки і потягли до участку.

Саме в цей час наспіли з поїзда петроградські газети, і місту стало відомо, що Керенський заборонив у Петрограді видання «Правды», «Окопной правды» та інших більшовицьких газет.

Тоді конвоїри почали лупцювати своїх підарештних і репетувати «бий більшовиків!»

«Бий більшовиків!» — миттю поширилося по місту.

Хапали кожного, хто видався комусь у натовпі за більшовика, і починали бити — на Хрещатику, на Володимирській, на Галицькому, Сінному й Бессарабському базарах. А великий гурт юнкерів та офіцерів з черепами й кістками ударників на рукавах підпалив на Думському майдані кіоск київської більшовицької газети «Голос соціал–демократа». Газети й брошури спалахнули величезним багаттям, а ударники з юнкерами стали в коло, взялися за руки й виспівували, пританцьовуючи: «Шумел, горел пожар московский» та «Хороши наши ребята, только славушка плоха».

Боженко був в цю пору якраз у Центральному бюро профспілок, що містилося поруч, на Думській. Не стерпівши, він прочинив вікно і загукав до натовпу, що споглядав войовничий канкан довкола багаття з більшовицької преси:

— Товариші! Трудовий народ! Не дамо реакції збиткуватися над нами! Ану, даймо їм зараз одкоша!

Це була, безперечно, помилка. Слова Боженка юрба зустріла ревищем, а юнкери та ударники ринули до будинку.

Першої хвилини Боженко, звичайно, тікати не збирався. Він зразу засукав рукава і кинувся по сходах вниз — хуліганам назустріч. Та другої хвилини він краще розібрався в своїх почуттях та думках. Ну, дасть він двом чи трьом, ну, сам набере стусанів, ну, відтарабанять його до міліції, — то й що з того? Ні, треба відвернути провокацію і за всяку ціну навести в місті лад! А зробити це могла тільки Червона гвардія. Тому Боженко зразу й завернув назад, заклав двері зсередини на засув — хай поморочаться над дубовими дверима колишнього Дворянського зібрання! — і чорним ходом вискочив на Хрещатик.

Думка була така: до своїх, у Головних залізничних майстернях, червоногвардійців далеко; до «Арсеналу», на Печерську, — ближче. А в «Арсеналі» у Іванова червоногвардійці ще зрання зібралися «під бердан»: Леонід П'ятаков мав провадити перше військове навчання з молодими хлопцями, яких організував у «Спілку молоді» Картвелішвілі.

Боженко перемахнув через Хрещатик, на якому юрмилися юнкери та офіцери, і перебіг на Інститутську. Та з Інститутської теж довелося звернути, бо зразу за рогом банда архаровців громила книжкову крамницю. Притому гукали «бий більшовиків!» Книгарня ця торгувала тільки спеціальною літературою для сад оводів та бджолярів, отже, більшовицьких видань там бути не могло, але однаково: раз погромлено газетний кіоск, то треба винищити всі газети та книги до ноги, бо все те — більшовицькі витівки! Боженко шмигнув у двір будинку Гінзбурга, перебіг на Миколаївську, тоді Мерингівську і Лютеранською попід Виноградну проскочив на Собачу тропу.

Та тільки почав Боженко дертися згірком до арсенальських мурів, щоб добутися мерщій, навпростець, до «задньої лінії», позаду почулося:

— Стій!