Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

На щастя, залишок дня Андрію з Марією дійсно вдалось провести у тиші та спокої, чого не можна було сказати про Сергія та Ярину.

— Я забороняю тобі торкатись моїх речей, — невдоволено бурмотів Сергій, що втретє по колу обійшов Ярину, яка сиділа в кріслі. В руках він стискав дерев’яну багатоцівкову флейту і любовно погладжував корпус. — Ти хоч знаєш скільки їй років і скільки вона мені коштувала?

— Та, скоріше за все, дісталась тобі за безцінь, — вона ображено склала руки перед собою. — Або взагалі задарма. Невже у моїх руках їй було гірше, ніж під шаром пилу під твоїм ліжком?!

— Вона не призначена для того знущання, яке ти називала музикою! — Сергій так змахнув рукою зі свиріллю, що ледве не розбив нею вазу, що стояла на нагромадженому різним дріб’язком столика.

— Знаєш, музикантами не народжуються, — Ярина в останню мить встигнула підтягнути до себе ногу, аби Сергій не перечепився і не зробив їй знову боляче. — Хочеш я принесу тобі свою блок-флейту, щоб ти над нею познущався і нещадно помстився мені? Боюся уявити, що ти мені скажеш за ту банку на дверцятах холодильника, — вона зневажливо фиркнула й трухнула волоссям.

— Що? Ти брала мою банку? — він закляк на місці й ледве не впустив свій музичний інструмент.

— Ти не бачив каструлю на плиті? — Ярина скептично підняла брову. — Я потурбувалась про нас усіх і приготувала вечерю.

— Там же був зразок печінки для мого експерименту! — Сергій скосив на неї розлючений погляд і ледве тримався, аби не побігти за каструлею й не вилити увесь вміст їй на голову.

— Боже, який ти наївний! Як ти тільки тримаєшся на своїй посаді, а злодії тебе не обдурюють? Як ти міг подумати, що я для тебе щось приготую? — Ярина примружилась і подивилась на нього з-під лоба. — Вода у тій каструлі! Для чаю. Бо чайник сьогодні хтось спалив! Як можна було взагалі спалити електричний чайник? — останні слова прозвучали з неприхованим докором.

— Єгорові ж ти чай зробила. Може і мені вирішила подарувати ситу, а не голодну смерть, яка нас очікує, якщо Андрій нічого не привезе з ресторану, — було помітно, що тема їжі не на жарт зачепила Сергія, який розслаблено видихнув, як зрозумів, що банку ніхто не чіпав.

— Та за день без їжі наче не помирають, — Ярина знизала плечима і зосереджено почухала потилицю.

— Я останній раз їв, — Сергій опустився на край ліжка та серйозно задумався, — мабуть, позавчора. Чи коли ми піцу їли?

— Слухай, — вона їла не так давно, як її співмешканець, але теж не відмовилась би перекусити, — то може сходимо кудись і поїмо? Мені здається, Андрію з Марією зараз зовсім не до нас і нашого голоду.

— Куди ти підеш, кривоніжко? — його брови насмішкувато підскочили вгору. Настрій потроху повертався через солодкі думки про скору вечерю.

— Тоді сам сходи до магазину, щось купиш, і ми щось приготуємо. Чи замов щось. Не знаю, — Ярина почухала ніс і невдоволено скривилась, не розділяючи його веселощів.

— Гаразд, давай щось замовимо. Ти що більше хочеш — суші чи піцу?