Читати книгу - "Записки скаженої малороски , Мирослава Русава"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– О, як… – здається, почав складатися до купи пазл у моїй голові.
– Схопити її! Ти поплатишся! А за одно станеш тренуванням перед справжнім ворогом.... я вб'ю тебе, потім вип'ю його крові і стану справжнім воїном!
До мене кинулося декілька чоловіків. Але я обеззброїла і трохи подряпала їх для виду, змусивши відступити швидше, ніж герцог встиг вскочити на ноги.
Альберт тим часом, ще у той момент, коли до мене кинулися ті незнайомці, вскочив на ноги, намірившись допомогти, але тут же тяжко охнув, впавши назад, на підлогу, хапаючись за голову.
– І що ж це за такий крутий ворог, що його кров воїном робить? – не могла єхидно не поцікавитися я
– Імператор Павло перший.
Сказати, що я вразилась – нічого не сказати.
– Я поверну Польщі державність і території! Стану відомим, як воїн вовка!
І ось тут в моїй голові все стало на свої місця. І вовки, і сарматське золото, і дивний обряд, і Перун, і навіть загадковий акцент…
Ну, давайте про все по порядку. Як ми вже зрозуміли наш герцог – це поляк. І, видно, акцент в нього польський.
Поляки із споконвіків вважали себе наслідниками сарматів(хоча доказів цьому я ще не бачила). А сармати в свою чергу, особливо їх воїни, якщо вірити історії, часто поклонялися вовкам. Вони були люті, лихі і безжалісні. І, якщо я не помиляюся, в них навіть обряд був… кожен, хто бажав посвятитися у воїни починав вважатися таким лише після того, як вбив свого головного ворога і випив його крові.
А цей індивід видно вважає головним ворогом російського імператора… хоче його вбити, тим самим повернути Польщі території і державність, а заодно стати воїном…
Ну, якщо так судити то усе логічно.
Але логіка якась скажена… навіть для нашого нездорового світу.
– Це все звісно цікаво і я б тобі навіть допомогла царя «всєя Московській імперії» добивати, але мені вже час йти – кинула я факел в стіл у центрі зали і стала бігти до дверей. Не без перепон звісно – Альберт! На вихід! – бачучи, як гарно розгоряється стіл крикнула я, для профілактики в протикаючі напавшому на мене сектанту ногу.
Почувся крик болю, тіло корчилось на підлозі, а я побігла далі.
До дверей я добралася з боями. На моєму рахунку були дві розбиті щелепи, три носи, чотири подряпини і дві проткнуті кінцівки.
Я знала ціну життю, а тому намагалася не вбивати. Але вони напали перші, а тому цілі не залишаться.
Вже оклемавшийся Альберт проривався до дверей. Зала заповнювалась димом. По дорозі я вивільнила вовків і сіроманці, змітаючи усіх на своєму шляху побігли до дверей, розчищаючи мені шлях.
– Та хто ж ти така? – зляканими очима, в яких відзеркалювалося полум’я дивився на мене лях.
– Я? – зупинилася я у дверях – я, любий, Мирослава Русава, найскаженіша українка, яка могла зустрітися на твоєму шляху – хижо посміхнулась – Щасливо залишатися – крикнула я наостанок і виштовхнула Альберта з кімнати у темряву.
Кінець pov Мирослава
Переляканий молодий герцог Станіслав Сенкевич з жахом дивився у слід втікшої з його палацу дівчині. Від неї так і віяло духовної силою…
А її впевненість… жорсткість, прорахованість і химерність дій… її хижість… все це викликало трепет, страх, повагу… не передати словами яке враження складалося при погляді на цю високу вольову і свавільну українку.
– Вона справжній воїн вовка… – забувши навіть про полум’я, що вирувало навколо нього прошепотів поляк, спостерігаючи, як дівчина тікала геть. Вовки, що стали її супутниками у цій справі гармонійно доповнювали цей загадковий і примарний образ…
Pov Мирослава
– Вибач – хмикнула я, намагаючись віддихатися після довгого бігу по нічному лісу.
– За що? – здивовано поглянув на мене Альберт
– Ну за мною ж ганялися… а я на тебе гнала – криво посміхнулася я
– Та нічого – відмахнувся такий же, як і я, ледь живий хлопчина.
– От телепні… – задихалася я – А ще хотіли мені помститися.
– Та що там – фиркнув Альберт – мене он взагалі за воїна не порахували – ображено надув він губи – не зв’язали, уваги не звертали… Взагалі, таке відчуття що не бачили.
– Я теж це помітила – кивнула я – Цікаво тільки чому?....
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Записки скаженої малороски , Мирослава Русава», після закриття браузера.