Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 1. Вечори на хуторі біля Диканьки, Микола Васильович Гоголь"

Жах скував усіх, хто був у хаті. Кум з роззявленим ротом скам’янів. Очі його витріщились, начебто хотіли вистрілити; розчепірені пальці нерухомо застигли в повітрі. Високий сміливець від непереборного страху підскочив аж під стелю і вдарився головою об перекладину; дошки посунулись, і попович з громом і тріском полетів на землю. «Ай! ай! ай!» — закричав один, повалившись з жахом на лаву і дриґаючи на ній руками й ногами. «Рятуйте!» — горлав другий у розпачі, закрившись кожухом.

Кум, виведений із скам’яніння другим переляком, поліз, корчачись, під пелену своєї дружини. Високий сміливець поліз у піч, хоч які були вузькі там челюсті, і сам закрився затулкою. А Черевик, начебто облитий окропом, схопивши на голову горщик, замість шапки, кинувся до дверей, і, мов несамовитий, біг вулицями, не чуючи землі під собою; сама втома тільки примусила його трохи зменшити свій біг. Серце його калатало, як ступа в млині, піт котився з нього. Знемігши, ладен уже був він упасти на землю, коли раптом почулося йому, що ззаду хтось женеться за ним… Дух йому перехопило…

— Чорт! чорт! — кричав він у нестямі, потроюючи сили, і через хвилину без пам’яті повалився на землю.

— Чорт! чорт! — кричало слідом за ним, і він чув тільки, як щось із шумом кинулось на нього. Тут свідомість відлетіла від нього, і він, як страшний жилець тісної домовини, лежав німий і нерухомий посеред дороги.

IX

— Чуєш, Власе! — говорив, підвівшись, один з натовпу народу, що спав на вулиці, — біля нас хтось згадав чорта!

— А мені яке діло! — пробурчав, потягуючись, циган, який лежав біля нього, — хоч би й усіх своїх родичів пом’янув.

— Але ж так закричав, нібито душать його!

— Мало чого людина не збреше спросоння!

— Як собі знаєш, хоч глянути треба; а викреши-но вогню!

Другий циган, бурмочучи про себе, звівся на ноги; два рази обсипав себе іскрами, ніби блискавками, роздмухав губами трут і з каганцем у руках, звичайним малоросійським світильником, що складався з розбитого черепка, налитого баранячим лоєм, подався, освітлюючи дорогу.

— Стій, тут лежить щось; світи-но сюди!

Тут підійшло до них ще кілька чоловік.

— Що лежить, Власе?

— Та, начебто двоє людей: один зверху, другий знизу; котрий з них чорт, я вже й не розберу!

— А хто зверху?

— Баба!

— Ну от, це ж і є чорт!

Загальний регіт розбуркав майже всю вулицю.

— Баба вилізла на чоловіка; ну, певно, ця баба знає, як їздити! — говорив один з натовпу, що зібрався навколо.

— Дивіться, хлопці! — говорив інший, підіймаючи черепок з горшка, друга ціла половина якого трималася на голові в Черевика, — яку шапку надів на себе цей добрий молодець!

Гамір і регіт, ще збільшившись, примусили опам’ятатися наших мерців, Солопія та його дружину, що, охоплені переляком, довго дивилися з жахом застиглими очима на смагляві циганські обличчя. Освітлюючись химерним і тремтливим світлом, вони здавались диким збіговищем гномів, оточених важкою підземною парою й хмарами пітьми непробудної ночі.

X

Цур тобі, пек тобі, сатанинське навождення!

Ранковий холодок віяв над Сорочинцями, що прокинулися від сну. Клуби диму з усіх димарів летіли назустріч сонцю, яке з’явилося на сході. Ярмарок загомонів. Вівці замекали, коні заіржали; крики гусей і перекупок залунали знову по всьому табору — і страшні розмови про червону свитку, що навіяли таку моторошність на людей в таємничі години присмерку, зникли зовсім, як тільки настав ранок.

Позіхаючи й потягуючись, дрімав Черевик у вкритій соломою кумовій повітці, вкупі з волами, мішками борошна та пшениці, і, здається, зовсім не мав бажання відірватись від своїх снів, як раптом почув голос, такий же знайомий, як притулок лінощів — благословенна піч у його хаті чи шинок далекої родички, що стояв не далі, як за десять кроків від його порога.

— Вставай, вставай! — деренчала йому над вухом ніжна дружина, смикаючи його з усієї сили за руку.

Черевик, замість відповісти, надув щоки і почав вимахувати руками, наче б’ючи в барабан.

— Божевільний! — закричала вона, ухиляючись від вимаху рук його, бо він мало був не зачепив її по обличчю.

Черевик підвівся, протер трохи очі й подивився навколо:

— Враг би мене взяв, якщо мені, голубко, не уявилася твоя пика барабаном, що на ньому мене