Читати книгу - "Кохати зірку, Лана Деніз"

                                                18  частина

  Арман, вийшовши із кіностудії, пішов на стоянку. Сівши в авто,  він  втомлено опустив голову на кермо. Декілька хвилин сидів, про щось напружено думаючи,  а потім завівши двигун, виїхав на головний проспект і влився в величезний потік автомобілів.

   Проїхавши декілька кварталів, він звернув на набережну і залишивши авто на парковці, повільно пройшов на причал, де стояла білосніжна яхта, на якій вони з Селін провели незабутню ніч.

   Він довго стояв, сховавши руки в кишенях, дивився на хвилі, які хлюпалися біля його ніг і напружено думав про ситуацію, в якій опинився.

   Телефонний дзвінок відволік його від тривожних думок.

-Слухаю,- втомлено промовив він, побачивши, що це телефонує Емілія.

-Що ти робиш, Армане?- схвильовано промовила жінка,- не чіпай Селін! Ти ж заручений і в тебе скоро буде весілля! Навіщо ти даєш дівчинці марні надії? Селін не заслуговує на це!

-Не хвилюйся, Емілі! Весілля не буде!- відповів Арман і відключив телефон. А потім рішуче пішов до авто і поїхав додому, де на нього чекала Ніколь.

   Ніколь в цей час в паніці металася по квартирі, не знаходячи собі місця від розпачу та гніву. Вона раптом зрозуміла, що її щастя виявилося таким крихким, як кірка на крем-брюле і що в будь-який момент воно може розсипатися, як пісок між пальцями.

   Вона з острахом чекала повернення Армана, передчуваючи біду. Стрілки годинника повільно, але невпинно відліковували години і хвилини до його  приїзду.

    Коли відчинилися двері і Арман зайшов у квартиру, кинувши ключі від авто у передпокої, Ніколь поглянула на нього і все зрозуміла.

-Нам треба поговорити,- тихо промовив він.

-Можеш не казати…Я про все здогадалася,- приречено прошепотіла дівчина.

-Вибач, Ніколь…Будь ласка, вибач,- Арман благально поглянув на неї.

-Вибач?!!- обурено вигукнула вона.- Ти серйозно?!!

-Я не можу тебе обманювати,- Арман  підняв руку і  почав знімати свою  обручку з пальця.

-Армане, не смій!- Ніколь підскочила і схопила його за руку, намагаючись зупинити.

-Я завдаю тобі болю, а я не хочу так чинити з тобою,-зітхнув Арман.

-Та ні, ні!

-Я винен…Дуже винен…Я так не можу…Я почуваюся негідником,- продовжував  говорити Арман.

- Ні, ти в ні в чому не винен…Я все розумію…Я розумію, що тебе затягнуло у вир емоцій, яскравих вражень і новизни. І це нормально,  враховуючи твою творчу натуру і твою професію. З цим стикаються абсолютно всі пари. До того ж у нас незабаром весілля, і ти просто запанікував…Але ж ми вже переносили дату через хворобу батька, перенесемо ще раз, нічого страшного в цьому немає. Одружимося наступного року…-Ніколь підійшла до Армана і поклала йому руку на плече, намагаючись заспокоїти.

-Але справа зовсім не в даті весілля, Ніколь,- Арман зітхнув і прибрав її руку зі свого плеча.

-А в чому тоді справа?  У тій дівчині?- вигукнула вона.

-Так, я кохаю Селін, і якщо ми з тобою одружимося, ти будеш страждати,- промовив Арман і знявши обручку, поклав її на столик.

-Армане, послухай! Не роби цього!-Ніколь знову схопила його за руку і благально поглянула йому в очі.- Ти ж обіцяв батькові одружитися зі мною! Обіцяв йому оберігати мене!

-Так, обіцяв…Я поговорю з паном Натаном і все йому поясню. Сподіваюсь, що він зрозуміє мене,- зітхнув Арман.

-Поговориш з батьком?!! Ти серйозно?!!- обурено вигукнула Ніколь, підскочивши на місці,- ти хочеш його смерті?!! Невже ти не розумієш, що ця новина вб’є його швидше, ніж та клята хвороба?!!

   Арман промовчав. Ніколь заплакала, затуливши обличчя руками.

-Армане, прошу тебе, не поспішай! Давай поговоримо спокійно,- вона погладила його руку і уважно поглянула йому в очі,- скажи, невже ти і справді хочеш скасувати наше весілля?

-Так, я справді хочу це зробити. Я кохаю Селін і не хочу тебе обманювати,- зітхнувши промовив він.

-Гаразд, нехай буде так, як ти хочеш…Ми скасуємо весілля,- раптом погодилася Ніколь,- але лише за однієї умови !

-Якої умови?- Арман висмикнув свою руку з її долоні і підозріло поглянув на дівчину.

-По-перше, ми поки що нічого нікому не скажемо про це, а особливо моїм батькам, тому що батько просто не переживе цього, а по-друге,  деякий час  мені доведеться пожити тут, в цьому домі, щоб не викликати підозри у них та у репортерів, які щойно дізнавшись новину про наше розлучення, відразу рознесуть новину по всіх ЗМІ.

    Арман помовчав, про щось напружено думаючи, а потім промовив:

-Добре. Я  все розумію. Звичайно, ти можеш жити в моєму домі стільки, скільки тобі потрібно, але лише як друг…На більше не розраховуй…Можеш жити в кімнатах на другому поверсі.

-Дякую, тобі, Армане, -Ніколь з вдячністю поглянула на нього.

-Ніколь, ти дуже хороша дівчина і не повинна страждати через мене, тому викинь мене із свого серця і забудь…Я можу бути тобі лише другом,- втомлено зітхнув Арман.- Дякую тобі за розуміння…Сьогодні був дуже важкий день, тож я зараз в душ і спати,- він підвівся з дивану і вийшов із кімнати, щільно причинивши за собою двері.

    Ніколь зі злістю жбурнула свій телефон на підлогу і прошепотіла, стиснувши кулаки:

-Не викину тебе зі свого серця! Не викину і не забуду! І нізащо нікому не віддам тебе!