Читати книгу - "Відьмина служба підтримки, Юлія Богута"

— Насильно полізла при величезному натовпі свідків?! — викрикнула на пів кімнати, проти волі втискаючись у стілець.

— І порвала її.

— Тобто поцілунку не було? — зраділа я. — Слава всім богам!

— Був.

— Сподіваюся, це все, що я встигла наробити за цю ніч? — від сорому хотілося провалитися до підвалу і забарикадуватися від усіх. – Скажи мені, що це все, будь ласка!

— Загалом так, далі були так, дрібниці. Разів десять чхнувши під час поцілунку, ти порвала на мені сорочку, сперечалася з килимом, хто нещасніший, обіцяла Люсю знову оживити та наступні рази чхала виключно у стійку. Коли я нарешті дотягнув тебе до машини, у тебе піднялася температура і ти почала грітися об мене. Вдома я напоїв тебе ліками, ти затягла мене в ліжко та обіймала, доки температура не спала і ти не заснула. А так все. Нічого особливого.

Сонний чоловік зніяковіло посміхався, намагаючись зам'яти ситуацію, але легше не ставало. Перепрошувати за свою поведінку було вже надто пізно, тому я вирішила розставити все на свої місця.

— Мені шкода, що завдала тобі стільки неприємностей. Ця ніч була моєю помилкою, тому вибач. Я була п'яна і хвора, більше не повториться. Давай просто забудемо її?

— А якщо я не хочу забувати? — посунувши стілець ближче, так щоб торкатися своїми колінами моїх, Алан нахилився вперед і продовжив, — Собі ти придумала відмовки, але я не був п'яний, і мені дуже навіть сподобалося цілувати тебе і відчувати твої замерзлі пальці на своєму животі.

— Я ж чхала і, напевно, виглядала, як опухла макака з перепою.

— Це було мило.

— Ти випадково не психічно хворий? — скептично підняла брову. — Можу порадити окуліста та колегу психолога. Хочеш?

— Годі, Елайно. Усі ми психи, певною мірою. Головне зійтися діагнозами та загальним маразмом.

— Хочеш сказати, що ти теж розмовляв із меблями та бурчав на все підряд?

— Ти мені справді подобаєшся. І це не змінить навіть килимок, який говорить,  навіть диван або ще якийсь ожилий предмет.

— Не хвилюйся, і це можна вилікувати. А за картоплю дякую, порадував. Я піду... вибач за п'янку.

Кухар похитав головою, пронизуючи мене скептичним поглядом. Я пішла до передпокою і натягла на босі ноги черевики. Грубити зовсім не хотілося, але так він швидше забуде про це непорозуміння. Ще кілька днів і все вщухне. Нема чого йому жити серед вічного божевілля. А мені, немає чого шукати нову божевільню на свою голову та печінку.