Читати книгу - "Легковажна наречена, Аліна Амор"

Ось зовні він ще нічого: високий, статний, русявий, з пронизливими світло-сірими очима. Лише обличчя здавалося жорстким, напруженим, навіть суворим, на лобі написано: холерик. Одягнений стильно хоч і просто, приглушені кольори. Дещо недбалий - волосся злегка скуйовджене вітром, камзол розстебнутий, але йому пасувало.

Відверто кажучи, наречений мені одразу не сподобався, занадто вже холодний і гоноровий.

Ми запросили герцога до їдальні, де за столом нас уже чекали графиня з дочкою та Крістіан.

Очі б мої його не бачили, цього підлого спокусника! Ух, яка я зла! Хоча його провини тут не менше, ніж моєї. Але все одно!

Я відчувала себе ошуканою, введеною в оману, і не важливо свідомо він зробив це чи ні. Уся ця ситуація коробила неймовірно. Мої нерви оголилися, немов сотні дрібних голочок вп'ялися в них.

Я мовчки сіла за стіл, не дивлячись на свого вже колишнього коханого. На відміну від мене, цей пройдисвіт чудово знав що Евелін уже заручена, і заручена не з ним! Буду його ігнорувати - це моя помста, і якщо в нього є хоч крапля совісті - хай страждає, він заслужив.

Райана посадили поряд зі мною, і чудово, що не навпроти. Не бачитиму його похмуру пихату міну! Терпіти не можу зарозумілих людей з безрозмірним почуттям власної гідності.

І без того вистачає його роздратування, яке я відчуваю всім нутром, хоч він і намагається це приховати. Райан пригнічує мене однією своєю присутністю. Я емпат за натурою, і відчуваю себе вкрай некомфортно, перебуваючи поряд з людьми, які переживають негативні емоції. Особливо до мене.

А у Його світлості надзвичайно сильна енергетика. Тільки я її відчуваю чи інші також?

Про свою сприйнятливість до чужих емоцій я знала давно, але тільки зараз відчувала їх так сильно і гостро, що захотілося втекти звідси подалі. Мені було тривожно, і я не могла нічого з цим вдіяти. Напруга витала в повітрі і іскрила як від зламаної розетки.

Чому герцог такий злий? Він не бачив Евелін принаймні вісім років. Як вона взагалі може комусь не подобатись? Хоча, можливо, Райану жінки в принципі не цікаві. Просто потрібна дружина для статусу. Який герцог без герцогині?

Усі троє ми утворили в буквальному сенсі любовний трикутник: Райан, мій наречений, - по праву руку від мене, а Крістіан, мій колишній, - навпроти нас. Всі кутки цього трикутника були загострені як ножі і наелектризовані як оголені дроти. І закінчитись наша епічна зустріч могла б дуже не весело та вибухово, і скоро я в цьому переконалась.

Стіл був чудовим. Кухар, месьє Тюрі, сьогодні перевершив себе. Око тішили курчата у винному соусі, грибний жульєн, фаршировані овочі, гратен з рибою, конфі із качиних ніжок, а на десерт - тістечка та крем-брюле. Столові прибори весело поблискували начищеним сріблом, світло магічних ламп променіло на ребристих стінках кришталевих келихів з багряним вином, а порцелянові тарілки радували своєю білизною і золоченою окантовкою.

Але, нажаль, витончену їжу та сервірування ніхто не оцінив і, думаю, навіть не помітив, оскільки вечеря не задалася з самого початку.

Герцогу погано вдавалося приховувати невдоволення. Тітка та дядько розповідали про свої виноградники та намагалися вивести гостя на світську розмову, але це було складно. Він неквапом і навіть докладно відповідав на запитання, що ставились йому, іноді кивав у відповідь на слова господарів, але загалом був мовчазний і задумливий, слухав неуважно. І навіть не намагався зробити цей вечір хоч трішки кращим і бути приємним співрозмовником.

Крістіан сьогодні був небагатослівним. Його обличчя стало похмурим, він здавався сумним та меланхолійним. Чи не тому, що я щось для нього значу? Це не повинно було мене хвилювати, але хвилювало.

Корделія схоже теж не вважала за потрібне вдавати з себе привітну дочку гостинних господарів. Тому Філіп та Амалія віддувались одні.

Я поринула у свої думки, втративши нитку розмови, і прогавила момент коли обстановка за столом накалилася.

- Як я розумію, ти, Крістіан і твої найближчі друзі, не вважаєте за потрібне захищати своє королівство? І навіть не навчалися бойовій магії? - із натиском запитав новоявлений наречений, відкинувшись на спинку стільця і зверхньо глянувши на співрозмовника, піднявши підборіддя.

Зовні Райан здавався спокійним і таким, що володіє собою, але під цією маскою вирували пристрасті.

- Зовсім ні, але думаю, як маг у тилу я буду не менш корисний, - спокійно відбив пас мій колишній шанувальник.

- Ну звичайно! І як, зауваж, вдало, що для цього немає потреби стояти на передовій і захищати рідну країну ціною власного життя… – зауважив гість, окинувши співрозмовника крижаним поглядом та схрестивши руки на грудях.

У його голосі уже помітно прослизали неприязнь і роздратування.

Він по суті тільки що назвав Крістіана боягузом? Нічого собі поворот...

Дядин помічник продовжував захищатися:

- Крім того, мій батько впевнений, що нова війна Ферідену не потрібна і в найближчі роки нам нічого не загрожує.

- У такому разі твій батько знає набагато більше заступника начальника Королівської Служби безпеки, - зарозуміло промовив Райан.