Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

старцем і пішов до Олександрії, був же шлях десь дванадцять днів. І перейшов його за п'ять днів, трудився по жорстокій тій пустелі вдень і вночі, палений удень спекою сонячною, що й саму землю обпалила. Увійшовши до Олександрії, спитав одного купця про дорогу на гору Фракійську, що в Етіопії, чи далеко. Він же сказав: "Справді, отче, велика довжина шляху того. До меж етіопських, гори Хеттеової, двадцять днів шляху. Гора ж, про яку питаєш, далі". Спитав я знову: "Скільки на потребу тілесну брати їжі і пиття? Хочу-бо йти туди". Відповів той: "Якщо морем рухатимешся, не затримаєшся в дорозі, недалеко-бо звідси той край. Якщо ж по сухому підеш, то тридцять днів маєш іти". Я ж, те від нього почувши, взяв воду в плаский гарбуз, трохи фініків і, поклавшись на Бога, рушив у дорогу. І йшов пустелею тою днів двадцять. Ідучи ж, нічого не бачив: ні звіра, ні птиці, — бо не має та пустеля ніякого місця спочинку або їжі, дощ і роса зовсім не сходять туди, і нічого не можна знайти їстівного в тій пустелі. Через двадцять днів закінчилася вода, яку мав у гарбузі, також і фініків забракло. І знеміг вельми, ані далі йти не міг, ані назад повернутися, і був наче мертвий. І ось явилися мені два відлюдники ті, яких спершу бачив у видінні в Йоана, великого старця. Вони, ставши переді мною, говорили мені: "Встань і йди з нами". І, вставши, бачив я одного з них, що присів до землі, обернувся до мене і сказав: "Чи хочеш охолодитися?" І сказав я йому: "Як воля твоя, отче". І показав мені корінь пустельної рослини і сказав мені: "Візьми і їж корінь цей і йди в силі Господній", їв же мало, і зразу охолодився, і без печалі була душа моя, був такий, наче ніколи не знемагав. І показали мені стежку, якою мені йти до святого Марка, і пішли від мене. Я ж, ідучи, зближався до гори вельми високої, що висоти небесної досягала. Не було на ній зовсім нічого, лише земля і камінь. І коли прийшов я до гори, бачив скраю її море, і пішов, сходячи на гору сім днів.

Коли ж настала сьома ніч, бачив ангела Божого, що сходив з небес до святого Марка і говорив: "Блаженний ти, авво Марку, і добре тобі буде, ось привели до тебе отця Серапіона, його ж бажала душа твоя бачити, бо нікого иншого з роду людського бачити не захотів ти". Я, чувши це, був без страху і пішов за видінням тим, допоки не досягнув вертепу — у ньому ж жив святий Марко. Коли ж наблизився до дверей печери, почув святого, що стихословив із Давидових Псалмів і говорив: "Тисяча літ перед очима Твоїми, Господи, як день учорашній" — і далі той псалом. Тоді почав від надміру духовної в ньому радости говорити до себе так: "Блаженна душа твоя, Марку, бо (бережучи тебе для Господа) не забруднився нечистотами світу цього, не полонився розум твій помислами скверними. Блаженне тіло твоє, що не вв'язло в похотях і пристрастях гріховних. Блаженні очі твої, їх же не може звабити диявол баченням краси чужої. Блаженний слух твій, що не чує голосу і крику жіночого в суєтному світі. Блаженні ніздрі твої, що не вдихають смороду неприємного гріховного. Блаженні руки твої, що не тримаються і не торкаються нічого з людських речей. Блаженні ноги твої, які не ступають шляхом, що у смерть веде. Не зрушаться стопи твої на гріх, душа-бо твоя і плоть сповнилися духовного життя й освятилися насолодою святих ангелів". І знову почав до душі своєї говорити: "Благослови, душе моя, Господа, і все нутро моє — Ім'я святе Його. Благослови, душе моя, Господа і не забувай всіх винагород Його". Чому сумуєш, душе, не бійся, не будеш стримана в темницях пекельних, біси ніяк не зможуть оббрехати тебе, нема-бо в тебе (благодаттю Божою) вади гріховної. Ополчиться ангел Господній на тих, що бояться Господа, — і визволить їх Господь. Блаженний раб, який вчинив волю Господа свого". Та й иншого багато із Божественного Писання, на втіху душі своїй і на утвердження надії безсумнівної в Бозі, преподобний Марко промовив. Вийшов до дверей печери і, плачучи з радости, скрикнув до мене, розчулено говорячи: "Який труд сина мого духовного Серапіона, що потрудився бачити перебування моє". І, благословивши, обняв мене руками своїми і, поцілувавши, сказав: "Дев'яносто п'ять років перебував я в пустелі цій і не бачив людини. Нині ж бачу твоє лице, його ж бачити бажав від років багатьох. Ти ж стільки труду не полінувався підняти, щоб прийти до мене. Господь-бо мій Ісус Христос винагородить тебе відплатою у день, в який має судити тайни людські". Це сказавши, Марко преподобний звелів мені сісти. Почав я (говорить Серапіон) питати його про достохвальне його життя. Він же, розповідаючи мені, казав: "Двадцять п'ять років, як же я сказав, маю у вертепі цьому перебування, і не бачив не лише людини, але й звіра, і птиці, і хліба людського не їв, ані в одяг не вбирався. Страждав же тридцять літ через велику нужду, і скорботу від голоду, і спраги, і наготи, а найбільше від диявольських нападів. У ті роки їв землю, голодом примушений, і пив воду морську, спрагою морений. Присягали ж між собою біси до тисячі разів, що потоплять мене в морі, і, взявши мене, тягнули, б'ючи, в долішні краї гори цієї. Я ж вставав і знову сходив на верх гори. Вони ж знову волочили мене, допоки не залишили на мені шкіру на костях. Б'ючи ж і волочачи, кричали, кажучи: "Вийди із землі нашої, від початку-бо світу ніхто з людей сюди не приходив, ти ж як сюди прийти насмілився?" Після такого тридцятилітнього страждання, після такого голоду, спраги, наготи й бісівської боротьби вилилася благодать Божа і милосердя Його на мене, і провидінням Його змінилася плоть моя природна, і виросло волосся на тілі моєму, і їжа духовна немаліюча приносилася мені, й ангели Господні приходять до мене. І бачив я у явленні місця Царства Небесного й обителі святих душ, обіцяне блаженство, приготоване для тих, хто чинить добро. Бачив явлення раю Божого і дерева розуміння, з нього ж з'їли прабатьки наші. Бачив і явлення Єноха й Іллі в Раю — і нема такого, чого б не показав мені Господь, коли просив я в Нього". Спитав я блаженного