Читати книгу - "Танґо смерті"

– А як буде арканумською «моя кохана»? – перебив Марко, який вочевидь упродовж тієї фахової розмови нудьгував.

– «Ме елеле».

– Не бачу жодного збігу.

– А слово «леле» тобі відоме?

– А ще бог любові Лель, – додала Данка. – Ти просто не розумієш, як це захопливо пірнати у стародавні мови.

– О-о, написання комп’ютерних програм теж захопливо. Але оскільки я у вашій розмові нічого не тямлю, то, гадаю, ви не будете проти, якщо я подивлюся бодай другий тайм, якщо вже пропустив перший.

Марко пересів на фотель у кутку й увімкнув телевізор. Яроша футбол ніколи не цікавив, але цікавила розмова зі студенткою.

– Якщо маєте при собі флешку, я вам можу скинути ті файли з мого словника, які вже опрацьовані, – сказав він і, коли Данка радо погодилася, додав: – Перейдімо до мого кабінету, щоб не заважати Маркові.

Марко усміхнувся і недбало махнув рукою. У кабінеті, захаращеному книгами, часописами, папками, вирізками і рукописами, панував, на перший погляд, розгардіяш, але в тому розгардіяші Ярош чудово орієнтувався. Увімкнувши комп’ютер, він швиденько перекинув файли на флешку і вручив дівчині, однак на цьому її візит до священного кабінету не завершився, вона не могла відірватися від книг і, виймаючи одну за другою, розгортала і, не в стані стримати захвату, зітхала. Ярош добре знав, яке враження на інтелектуалів справляє його книгозбірня, тому реакція Данки його не дивувала, але дивувало інше – з яким пієтетом вона брала окремі книги в руки, видно було, що ці книги їй знайомі з бібліографії, але в наукових бібліотеках Львова вони були відсутні, оскільки видавалися за кордоном.

– Що змусило вас вивчати мертву мову? – запитала вона.

– Безсмертя. Адже воно матеріалізується у словах, слово має магічну силу. Господь творив світ за допомогою слова. І коли я починаю розмовляти арканумською, то в мені оживають тисячі арканумців. Арканум не загинув, він воскрес і живе в тих, хто вивчає його.

– Вас змусило безсмертя, а мене змусили ви.

Ярош усміхнувся, розгадавши сокровенне бажання гості, бо ж він нікому не позичав книг зі своєї книгозбірні, і насамперед це стосувалося панночок. Жінки до книг ставляться інакше, часто як до позичених у подруг блюзок, мештів чи кульчиків, панночки, з якими Ярош уже мав роман, ніколи йому позичених книг не повертали після завершення роману. Правда, книги, які він позичав, не мали високої цінності, то була якась белетристика, отже шкодувати не було дуже за чим, натомість Данка належала до зовсім іншого типу панночок – вона цікавилася наукою і книгами, якими цікавилися одиниці на цій планеті. І була ще одна суттєва обставина – у Яроша з Данкою роману не було. Тому одну книгу дівчині таки вдалося вимантити, але Ярош цього разу відчув, що мусить скоритися, виховати талановиту ученицю – це теж відповідальна річ, до того ж його підкорило признання про те, що саме він її заохотив до вивчення арканумської мови.

На відміну від моїх друзів я не мав жодного бажання учитися, точніше не так, я не мав бажання учитися в наукових закладах, а волів учитися сам, переважно на своїх же таки помилках, я рухався навпомацки, але упевнено, я любив самозаглиблюватися в себе, і якщо й уявляв якесь місце своєї праці, то це була маленька залізнична станційка, де я міг би собі жити і працювати будником, зустрічаючи потяги, які ніколи там не зупиняться, але для яких з часу до часу треба перевести стрілки, і мав би собі котика і песика, і одну курочку, яка б щодня мені зносила яєчко, і одну козу, та й усе, більше нікого, і навіть паперу не треба, бо я б писав свої роздуми на піску, а взимі на снігу… Але Йосько учився в консерваторії, грав на скрипці і бандурі. Ви здивовані, правда? Жид, який грає на бандурі, все одно що гуцул, який бринькає на балалайці. Але Йоськів тато, пан аптекар, сказав, що його син буде грати на бандурі, ну, і мамця мусила виконати його заповіт, а пан аптекар дуже любив бандуру, так сильно любив, що за ту бандуру й сам би бандуристом став, і хоча йому ця мрія не здійснилася, але зате він загинув за Україну, що на одно вийшло. Сестрі Йоська Лії так не пощастило, бо вона народилася, коли батька не було, і він не міг залишити жодних розпоряджень про її майбутню долю, але пані Ґолда вирішила, що дівчинка теж буде вчитися музики, а коли виявилися у неї ще й вокальні здібності, то завела її на прослуховування до професора консерваторії Яна Распа, і той пообіцяв, що обов’язково нею займеться, коли вона закінчить школу. Звідтоді пані Ґолда регулярно купувала для донечки сирі яйця і змушувала її щоранку випивати яйко натще, опісля Лія, ще, заки вирушила до школи, мусила розспівуватися, заливаючись соловейком на всеньке подвір’я, у будні дні це нікому не заважало, але в неділю, коли багато кому хотілося поспати довше, цей спів псував нерви, і тоді лунали з вікон лайка і прокльони, але пані Ґолда мала то десь.

Одного разу в п’ятницю я застав Йоська, як він, сидячи на підлозі, тяв ножицями папір на рівні квадратики, я здивувався, а він пояснив, що завтра субота, і їм не дозволяється нічого в цей день робити, хіба що загасити вогонь, якби в хаті виникла пожежа, от він і готує папір для кльозету.

– Йосю, ти шо збираєшся цілий день срати? Нашо тобі стільки паперу? – дивувався я.

– Я ж не тільки для себе, а й для мамці, і для сестри, а завтра до нас ще прийдуть дві цьотки і два вуйка, і дідусь Абелес.

Нема що й казати – я сів біля Йоська і поміг йому краяти папір для кльозету. А небавом прителіпався дідусь Абелес із живою куркою під пахвою, скинув сурдута і капелюха і вийшов з куркою на подвір’я, тоді я вперше побачив, як курка стає кошерною: дідусь узяв її обома руками і почав рвучко метляти так, аби голова крутилася і крутилася, наливаючись кров’ю, а коли стала уже такою червоною, як помідор, дідусь вийняв з кишені тесака і одним махом відбатував голову та зачекав, поки стече вся кров.

– Нам заборонено вживати в їжу кров, – пояснив Йосько,