Читати книгу - "Аліса в країні чудес, Льюїс Керрол"

- Це не має значення! - промовив Король з виразом величезного полегшення на обличчі.- Покличте третього свідка.- Він стиха додав, звертаючись до Королеви: - Слухай, люба, цьому свідкові повинна влаштувати перехресний допит ти. У мене від цієї історії зовсім розболілася голова!

Аліса слідкувала за Білим Кроликом, який крутив у руках список. Її дуже цікавило, хто ж буде наступним свідком.

- Поки що у них не дуже багато доказів,- говорила вона собі.

Уявіть собі її подив, коли Білий Кролик щосили пропищав своїм тоненьким голоском ім’я «Аліса!»

- Тут! - крикнула Аліса, зовсім забувши за метушнею, як вона виросла за останні кілька хвилин. Вона скочила на ноги так рвучко, що краєм спіднички зачепила лаву присяжних і перекинула всіх присяжних на голови присутніх. Вони борсалися на підлозі, нагадуючи їй акваріум з золотими рибками, який вона випадково перекинула тиждень тому.

- Ой, будь ласка, пробачте! - вигукнула вона страшенно переляканим голосом і почала швиденько збирати їх. Випадок з золотими рибками не виходив у неї з голови, тому вона чомусь була певна, що засідателів треба негайно зібрати і посадити на місця, інакше вони загинуть.

- Суд не може продовжуватися,- урочисто заявив Король,- доки всі присяжні не будуть на своїх місцях. Всі,- повторив він з особливим наголосом, суворо дивлячись на Алісу.

Аліса подивилася на лаву присяжних і помітила, що спохвату посадила Ящура головою вниз. Бідолашне маленьке створіння, неспроможне рухатися, лише сумно махало хвостиком. Вона швиденько витягла його і посадила як слід.

- Хоч це не має ніякого значення,- сказала вона про себе.- На мою думку, судові від нього однаковісінька користь, як його не посади.

Коли присяжні засідателі трошки очунялися від переляку після падіння і грифельні дощечки були знайдені і повернуті їм, всі вони дуже старанно взялися записувати історію нещасливого випадку, всі, крім Ящура. Він, здавалося, був такий пригнічений, що міг лише сидіти, роззявивши рота, і розглядати стелю.

- Що вам відомо в цій справі? - звернувся Король до Аліси.

- Нічого,- відповіла Аліса.

- Зовсім нічого? - допитувався Король.

- Зовсім нічого,- повторила Аліса.

- Це має значення,- заявив Король, повертаючись до присяжних. Ті вже почали записувати ці слова на дощечках, як Білий Кролик перебив:

- Не має значення, ви хочете сказати, ваша величність,- сказав він дуже шанобливим голосом. Одночасно він насупився і підморгував Королю.

- Ну, звичайно, я хотів сказати не має значення,- похапцем погодився Король і тихенько повторював про себе: - Має значення - не має значення, має значення - не має значення,- ніби хотів з’ясувати, що звучить краще.

Дехто з присяжних записав «має значення», інші записали «не має значення». Алісі було все це добре видно, бо вона вже так виросла, що могла зазирнути в грифельні дощечки.

«Проте яка різниця?» подумала вона.



В цю мить Король, що деякий час щось заклопотано писав в своїй записній книжечці, гукнув: - Тихше! - і прочитав:

- Параграф сорок другий. Особи, заввишки з версту і більше, повинні покинути зал суду.

Всі подивилися на Алісу.

- В мені не буде версти,- сказала вона.

- Ні, буде! - промовив Король.

- Майже дві версти! - додала Королева.

- Ну, якщо навіть і так, я не вийду,- заявила Аліса.- До речі, це не загальне правило. Ви тільки що вигадали його.

- Це найстаріше правило в книжці,- заперечував Король.

- Тоді воно мало бути першим,- сказала Аліса.

Король зблід і швиденько закрив книжечку.

- Обдумайте ваше рішення,- звернувся він до присяжних засідателів кволим, тремтячим голосом.

- Прошу, ваша величність, з’явилися нові докази,- сказав Білий Кролик, швидко підстрибнувши.- Цей папірець тільки що знайшли.

- Що в ньому? - запитав Король.

- Я ще не розгортав його,- відповів Білий Кролик,- але це, здається, лист, написаний підсудним до... до когось.

- Інакше і бути не може,- промовив Король,- хіба що листа адресовано нікому, що, знаєте, не часто трапляється.

- Кому його адресовано? - запитав один із присяжних.

- Адреси немає,- пояснив Білий Кролик.- Тобто нічого не написано зверху.- З цими словами він розгорнув листа і додав: - Це, виявляється, не лист. Це вірші.

- Вони написані рукою підсудного? - поцікавився інший присяжний засідатель.

- Ні,- сказав Білий Кролик,- і саме це найпідозріліше. (У всіх присяжних засідателів спантеличений вигляд).

- Він, мабуть, підробив чийсь почерк,- сказав Король. (Обличчя всіх присяжних прояснилися).

- Прошу вас, ваша величність,- промовив Валет,- я не писав цих віршів. Вони не можуть довести, що я їх писав. Внизу немає підпису.

- Якщо ти не поставив підпису,- сказав Король,- це тільки погіршує справу. Ти замишляєш зле, інакше ти б поставив своє ім’я, як належить порядній людині.

Пролунали одностайні оплески, бо це були перші справді розумні слова, сказані Королем за весь день.

- Це доводить його провину,- промовив Король.

- Це нічого не доводить,- втрутилася Аліса.- Адже ви навіть не знаєте змісту віршів.

- Прочитай їх,- сказав Король.

Білий Кролик одяг окуляри.

- Звідки починати, ваша величність? - запитав він.

- Починай з початку,- поважно наказав Король,- і читай, поки дійдеш до кінця. Потім зупинишся.

Ось що прочитав Білий Кролик:

Я знаю від них, що ви в неї були

Й сказали про мене йому.

Вважає вона, що я гідний хвали,

Лиш плавать не вмію чому?

Він їм передав, що я не пішов

(Так само гадають і в нас):

Коли вона справу порушить ізнов,

Ніщо не врятує вже вас.

Я дав їй один, вони йому два,

А ви нам, здається, три,-

Всі можуть довести свої права,

Все ясно, хитри не хитри.

Коли ж доведеться мені чи їй

Відповідати за гріх,

То він все одно не втрачає надій,

Що ви не видасте їх.