read-books.club » Фантастика » Глибокий мінус, Володимир Дмитрович Михайлов 📚 - Українською

Читати книгу - "Глибокий мінус, Володимир Дмитрович Михайлов"

196
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Глибокий мінус" автора Володимир Дмитрович Михайлов. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 21 22 23 ... 45
Перейти на сторінку:
страшенно незграбним. Він стояв, широко розставивши ноги, і мовчав. Мабуть, йому видалась незвичною тонка постать у захисному блискучому костюмі, з широким, що охоплював голову, обручем індивідуального енергетичного екрана. Втім, якщо чоловік і здивувався, то, в усякому разі, не злякався. Він не відступив, не зробив жодного руху, який можна було б сприйняти як вияв страху чи хоч би як ритуальний жест, що, згадується, у минулому мали б робити, зустрічаючись із чимось незвичним: не підніс руки до неба, не торкнувся чола і плечей, не подув на плечі. Чоловік не став навіть в оборонну позу. Він просто ступив крок уперед, і тепер Колін, у свою чергу, зумів розглянути його як слід.

Важкий одяг, очевидно, без підігрівання. Цікаво все-таки, чи зможу я визначити епоху?..

Ні, безнадійно. Ясно, наприклад, що штани є. Але короткі вони чи довгі — не розібрати, бо на ногах у людини, на жаль, чоботи по стегна. А такі носили з давніх-давен і мало не до вчорашнього дня. Та й у нас, в експедиції, є щось схоже, тільки, звісно, не той матеріал. За спиною висить зброя. Здається, ще газова. Вона стріляла кулями. Так… Зараз він заговорить. Як важливо…

— Пробачте, я розбудив вас, — мовив чоловік і всміхнувся. Зуби його блиснули в напівтемряві.

Колін зморщив чоло. Слова можна було зрозуміти: хоч вони здалися дуже довгими, але корені були ті самі, з однієї мови. Це, чого доброго, пощастило…

І нападати предок немовби не збирається. Тим краще. Тепер треба тільки поводитися так, щоб чоловік, який набрів на хронокар, не запідозрив правди, щоб у нього взагалі не з'являлось жодних підозр. А для цього — не дозволяти йому опам'ятатись. Одразу зацікавити чимось. І самому оглянути ретаймер.

— Отже, спали, — знову озвався чоловік. — Я вас не стану більше турбувати. Розташувався тут, по сусідству, та виявилося, що вогню катма — чи то загубив сірники, чи вдома забув….

— Ні, — промовив Колін, — я не спав. Задрімав трохи. Так і думав, що хтось надійде. Мені потрібна допомога. А вогонь я вам дам.

«Це можна, — подумав він. — Щоб розпалити багаття навколо машини, треба ще попрацювати. Та й самому йому це не під силу…»

Він добув з кишені батарейку, натиснув контакт. Неяскравий язичок плазми піднявсь над електродом.

— Запальничка цікава, — сказав чоловік, припалюючи. І з задоволенням затягнувся. — Іноземець?

— Що?

— Ну, турист. Мандрівник?

— Взагалі, так, — погодився Колін.

— Зрозуміло, — мовив чоловік і чомусь подивився вгору. — Машина цікава, я таких не бачив. Здалеку?

— А, так, досить здалеку (я правильно сказав?). То ви зможете мені допомогти?

— Чому ж ні? Звичайно… А що сталося?

Він зняв з плеча обладунок, приставив до дерева.

— Ось, — промовив Колін. — Бачите цей виток? Випрямити…

— Інструмент у вас є? — спитав предок. Він розіклав свою верхню вдяганку біля хронокара. — Давайте…

«Добре, — подумав Колін. — Поки працює, він ні про що не спитає. Хоча б про те, як я потрапив сюди — у лісові нетрі, без дороги, на такій незграбній машині… Або — звідки потрапив… Отак, можна братися за ретаймер».

Він почав огляд із зовнішніх виходів. Так, тут усе гаразд. Ну, перейдемо до головного….

У ретаймерному відділенні було тепло. Колін простяг руку й одразу намацав рест. Він був ще теплий на дотик… Колін почав злегка торкатися пальцям комірок. Вони обсипались від найлегшого дотику — чути було, як крупинки речовини падали на підлогу. Так, згорів. Відновити не можна, сказав би Сизов.

Кінець. Найбільш прикро, що й результати загинуть теж…

Остання думка була нестерпна; Колін скрипнув зубами. Але схаменувся, почувши покашлювання. Він підвівся і вийшов з машини, намагаючись здаватися якомога спокійнішим.

— Ну, це я зробив, — сказав предок. — Готово… — Мова його дивно сповільнилась, він дивився в одне місце, дивився, не відводячи очей. Колін прослідкував за напрямком його погляду і відчув, як холоне спина: крізь блискучий титановий щиток хронокара проросла билинка. Вона була вже тут, коли хронокар виходив із субчасу, і потрібної миті щось не спрацювало у вирівнювачі простору — часу; щиток не прим'яв билинку, а вмістив її у собі — слабка стеблинка пронизала метал, мов надтверде вістря… Колін відчув, що червоніє, але предок усе дивився на билинку. Зараз спитає. Випередити його…

— До речі, хто ви? — запитав Колін. — Ви працюєте тут?

— Ні. Інколи приїжджаю на відпочинок.

— А що ви робите, коли не відпочиваєте?

Здається, предок глянув на Коліна з деякою підозрою. Відповів не зразу.

— Так, — сказав Колін. — Тут ви відпочиваєте… («Якби він тут не тинявся, хтозна — може й проскочив би я, не було б цього ущільнення часу, на якому згорів рест… І сидів би я зараз у стартовому залі Інституту Хроногації та Фізики Часу…»). Наші, повертаючись із зоряних експедицій, теж люблять пожити в лісі. До речі, що чути про останню зоряну?

Колін вичікувально глянув на чоловіка з минулого. Той не менш уважно дивився на Коліна, в очах його щось було… «Невже, — подумав Колін, — я потрапив у епоху, в якій ще не було зоряних експедицій?..» Чоловік ступив до нього, і Колін напружився, відчуваючи, що зараз станеться щось.

— Знаєте що? — сказав чоловік. — Давайте відверто. Я ж не дитина… І ви мене не переконаєте в тому, що на такій машині змогли заїхати в гущавину лісу, куди я й пішки ось ледве пробираюсь…

— Я повітрям, — байдуже промовив Колін. — Ви, напевно, ще не чули — тепер уже винайдено машини, що пересуваються в повітрі. Мов птахи. Є машини з крилами, ну, а моя ось — безкрила.

— Згоден, — предок ледь усміхнувся. — Ваша машина була б схожа на вертоліт… коли б мала гвинт. Чи у вас реактивний двигун? Відверто кажучи, не дуже схоже: тут усе довкола було б обпалене. Та і як це ви

1 ... 21 22 23 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Глибокий мінус, Володимир Дмитрович Михайлов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Глибокий мінус, Володимир Дмитрович Михайлов"