Читати книгу - "Експедиція «Гондвана», Леонід Михайлович Тендюк"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— О, Кук, Кук — свята простота! — здивовано вигукнув Альфред. — Ну, по-перше, стався б переворот у геології й археології. Та головне — люди б зазирнули в повиту темрявою давнину тисячоліть. Боже! — звів він до сонця руки, — Якщо ти є, змилуйся над нами, безбожниками, і наведи на слід стародавніх цивілізацій! Пошли, всемогутній, яку-небудь доісторичну дрібничку — рештки храму, ложку, горщик або хоч малюсіньку табличку з письменами жителів Гондвани.
…Того разу батискаф повернувся пізно. Підняті зразки грунту геологи розглядали вночі. Та перш ніж експонати потрапили в лабораторію, над ними грунтовно «попрацював» Кукса.
— Кроком руш, матросе, по судну: уважно подивися, принюхайся, чи де не тліє проводка. Одна нога тут, друга — там! — послав Сашка Стецько Мегерович в обхід.
Минула година, а Кукса не з'являвся.
— Він що — в океан упав? — бурчав штурман.
— Не знаю.
Почекали ще трохи.
— Іди, Гайовий, приведи того заблуду.
Стецько Мегерович став замість мене до стерна.
Де Кук ходив та що робив, я не з'ясував. Зустрілися ми на трапі, коли він уже вертався назад.
— Ох, і влетить же тобі, — застеріг я. — Мегерович злий, як змій.
Але перепало не лише Куксі і не від штурмана — від самого капітана й начальника експедиції.
Перед сніданком я вирішив було провідати Оканя: Василь застудився і лежав в ізоляторі.
— Да Гама, да Гама! — перестрів мене Антрекот Антрекотович. — Ти чув новину: наші копачі — грунториї недаремно, виявляється, переводять корабельний харч — вони, чортяки, зробили епохальне відкриття.
— Яке відкриття?
— А ти ще не знаєш?
— Ні.
— От тобі й наближений до начальства! — розвів руками кок, і його круглий живіт випнувся, як барило. — А хто казав: головне — мати свою руку на камбузі й серед керівництва?
— Цей вислів, Антрекоте, старий, як світ, і належить не мені.
— Та справа не в ньому! — відказав кок.
Підійшовши впритул до мене, він по-змовницьки зашепотів на вухо:
— Знайдено Гондвану! Якісь капсули з табличками, на них загадковий гондванівський текст. О-ох і сен-са-ція! — крутонув головою кухар. — Цілу ніч бігали на камбуз природознавці і, до речі, твої квартиранти — Ступа й Заєць — теж. Просили: дай кваску, дай та й годі! Від такої знахідки спрага їх, бач, мучила. Ну, чоловіче, мені ніколи, гуд бай! Буду домальовувати портрет Стецька Мегеровича в профіль, а потім ще героям дня треба зварганити що-небудь екстравагантне…
— Чи не антрекоти?
— Ні, коклети: а-ля Кук і К°, — підморгнув Антрекот Антрекотович.
— То й готуй на здоров'я!
Не знаю чому, я був злий, неначе й справді передчував лихо. І лихо скоїлось. Не встигли ми переступити порога ходової рубки, як штурман кинув:
— Спускайтеся, голубчики, в кают-компанію. Вас там ждуть.
— У кают-компанії?
— Нас?
— Вас, вас, товаришу Кукса і товаришу Гайовий!
Стецько Мегерович, низько схилившись над картою, навіть не підвів голови і не глянув у наш бік: певна ознака, що був він не на жарт злий.
— Брав-во Кукса! Дайош, дайош! — зареготала, бігаючи по клітці, папуга.
— Згинь, опудало горохове! — кишнув на неї Сашко.
Коли ми зайшли до кают-компанії, флотоводці й учені вже засідали. Під настінними портретами легендарних мореходів сиділи: капітан — під Лисянським; Помпа, перший помічник Гордія Гордійовича, — під адміралом Макаровим, а начальник експедиції та геологи — в кутку, обабіч широкого панно, на якому наш доморощений художник-кухар Антрекот Антрекотович відтворив фрагмент картини «Бій крейсера «Варяг» і канонерського човна «Кореец» з японською ескадрою на рейді в Чемульпо 9 лютого 1904 року».
— Оце вони, — показав на мене й Куксу Гордій Гордійович.
Всі уважно глянули. В тих поглядах я помітив і насмішкуватість, і водночас зацікавленість: що, мовляв, за диваки такі! Бо ми й справді були дивні — розгублені якісь, ніби не в своїй тарілці.
— Сідайте, — великодушно запропонував капітан.
Ми сіли.
Якась комедія! Я не міг уторопати, до чого йдеться, чого від нас ждуть. Щоб промацати їхні наміри та дати зрозуміти, що й ми люди заклопотані, ділові, мовив:
— Через кілька хвилин нам пора заступати на вахту — Мегерович сваритиметься, якщо спізнимось.
— Вахта не вовк… е-е-е… — в ліс не втече! — недоречно зауважив один із геологів, у якого з-за бороди та густої щетини майже зовсім не було видно обличчя.
— Може, й не вовк, — не змовчав я, — а нам треба йти!
— Сидіть! — кивнув головою капітан і, звернувшись до того бородатого, запитав — То що там у вас — поясніть.
Борода заворушилась.
— На полігоні… е-е… — прокректав геолог, — …два нулі… е-е… дріб чотирнадцять, під час розборки колонок грунту скоїлося… е-е… надзвичайне. В одному з розрізів… е-е…
Начальник експедиції, зрозумівши, що геолог через оте своє «е-е» тільки згає дорогоцінний час, запропонував:
— Якщо не заперечуєте, я обнародую один документ.
— Будь ласка, Глібе Семеновичу! — озвався капітан.
Професор підвівся. Голова його опинилась навпроти труби японського крейсера, з якої валував дим, і здалося: в голомозого вченого раптом закучерявилась пишна шевелюра.
Старанно протерши носовичком окуляри, Гліб Семенович загнуздав ними носа і, піднісши майже до очей довгасту полив'яну табличку, прочитав:
«Я, цар Гондвани, Гонд і цариця Монікосума, перед тим, як наш материк поглине вода, повеліваємо:
а) всьому особовому складу Гондвани мати при собі рятувальні жилети;
б) щоб запобігти на материку пожежі, загасити біля всіх печер багаття. За порушення цього наказу — штраф сто ударів по… канчуком;
в) людиноподібним мавпам і лемурам допомогти по суходільному мосту — Лемурії — перебратися в інший ареал — на Мадагаскар або в Індію;
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Експедиція «Гондвана», Леонід Михайлович Тендюк», після закриття браузера.