Читати книгу - "Мері та її аеропорт"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ну, — генерал спідлоба подивився на Романова, — ваші пропозиції? Я слухаю, — і спокійно відкинувся в кріслі.
— Є ще погані новини. — Романов чомусь посміхнувся. — Про гроші. Все зробили, як ви й наказали, але виявили халатність при проведенні операції і…
— І? — генерал аж підвівся.
— …і поняті побачили, як Ходун підкинув «ляльку». У протоколах все відображено. Вони так і написали: бачили, як міліціонер підкинув гроші!
Очі у генерала полізли на лоба. Такого за час його довгої служби в органах ще не бувало. Якби цей капітан був не з Києва, то… він уривчасто, коротко дихаючи, запитав:
— А ці поняті — хто такі, що за люди? Розмовляли з ними? Спробували зам’яти справу? Пропонували щось?
— Розмовляли… Щойно від них. Пенсіонери. Кажуть, що написали, як просили, тобто те, що бачили. Звісно, свідчень не мінятимуть.
— Треба було залякати! — Генерал знав, що гарячкував, але втриматись від гніву, змішаного з гірким розпачем, уже не міг.
— Товаришу генерал-лейтенанте, це й так провал, ви ж газету читали? Не варто, мені здається, бо якщо й про це, не дай боже, дізнаються, то… Та й нічого їм уже боятися, тим понятим, чесно кажучи, окрім Господа Бога і власної совісті!
— Ти совість і Господа не чіпай! Якось без тебе там обійдуться!
— Це ще не все. — Здавалося, Романов отримує велике задоволення від провалу операції. — Ось протокол допиту свідка Григорія Андрійовича Лісного, сусіда підозрюваного Германа С. по поверху…
— Ну, це я вже читав! Далі!
— Не читали, товаришу генерале. З цим свідком я розмовляв півгодини тому.
— Якого біса ви з ним розмовляли, Романов?!
— Він прийшов дати свідчення. Сам. Кгм… Підтверджує алібі Германа С. Він бачив, як до нього у квартиру в той понеділок приблизно о 13-й заходила Тетяна, старша Кальченкова донька.
— Це ота руда хвойда? Подруга Соньки? Іспанська підстилка?
— Саме так, Миколо Івановичу.
Це й справді було все. Версія з найманим убивцею Германом С. і замовником-помічником Журавльовим просто розсипалася на очах. Буквально за півгодини. Проти Германа С. у них тепер немає нічого, крім свідчень Журавльова, зате за нього — майже все, включаючи алібі.
— Дозвольте? — Романов знову сів. — Є пропозиції.
Генерал дивився на слідчого уважно. Від того, що він зараз скаже, на жаль, залежало багато, а часу було обмаль. Вони самі загнали себе в кут.
— Не бачу іншого виходу, ніж Германа С. відпустити, просто відпустити, а все навісити на Журавля. Це, звісно, міняє зміст угоди, яку ми уклали з ним і Сонькою, але що робити?
— Гаразд, вези Соньку з дитиною сюди. Вони на нашій базі, на Узріччі. Тільки швидко. Візьми мою машину.
За три години вони наламали Соньку змінити показання і дати свідчення проти Журавля, її чоловіка. Натомість, в обмін Сонька випросила свободу і безпеку собі і подрузі Тетяні, новий, чистенький закордонний паспорт та можливість виїхати звідси за кордон якнайшвидше по каналах СБУ.
Герман та його свободаУ середу пізно ввечері Герману здалося, що принаймні половину життя він провів у СІЗО. Все навкруги сприймалося як знайоме, навіть до смороду він звик, більше того — сам став його частиною. Поруч сопів Іванович. Ще один новий знайомий, бізнесмен Ігор уже хвалькувато розповідав про те, що таких, як він, надовго не закривають, що це з ним таке вже вдруге, потримають добу-дві, поки гроші друзі зберуть, одним дадуть, іншим, потім з тими ж ментами, прокурорами та податківцями в сауну: горілочка, дівчаточка… Менти й самі кажуть, що такі, як він, — це їхній золотовалютний фонд. І якщо таких, як він, у в’язницю саджати, то за що ж жити і хто ж ментам машини заправлятиме? Ну?! Він у них типу спонсор, ха-ха! А в СІЗО закривають час від часу так, для порядку, щоб місце знав, не розслаблявся, тобто щоб пам’ятав, хто «криша». Взагалі менти зірочки за бандитів отримують, а хліб насущний — від таких, як він, тому…
Більшість часу Герман знову мовчки лежав на нарах і згадував Мері. Він думав, що, може, цей несподіваний арешт — знак, сигнал, примус до дії, і він, нарешті, повинен назавжди звільнитися від цієї залежності, стати вільним у власному коханні? Якщо він вийде на волю, то чи зможе він і далі жити так, як жив? Знов, як раніше, сидіти за монітором комп’ютера і придумувати рекламу (саме цієї миті, до речі, він придумав ідею до МАЙОНЕЗУ ЗОРЯНОГО ДІЄТИЧНОГО)? Спілкуватися з клієнтами, бігати по дівках, повертатися додому, дивитися сни, вітатись («віта»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мері та її аеропорт», після закриття браузера.