Читати книгу - "Маленькі дикуни"

— Уперше чую.

— Можна також з орегонського тису.

— Ніколи не чув.

— Можна взяти апельсинове дерево.

— Щось чудне.

— Тоді червоний кедр, горішник чи в’яз.

— Червоного кедра не зустрічав, зате інших — скільки завгодно.

— Але дерево повинно бути зрубане взимку, добре висушене й без жодного сучка.

— Таке підійде? — спитав Сем, показуючи на цілу в’язку ліщинових палиць, що лежали на долівці в сараї. — Їх зрубали два роки тому.

Друзі вибрали палицю завдовжки п’ять футів. Сем розколов її поздовж та вміло обтесав сокирою. Тепер вони мали дві добрі основи для луків по п’ять з половиною футів завдовжки й по два дюйми завтовшки.

Ян пригадував по пам’яті вказівки з книжки та форму довгих англійських луків, що він їх бачив колись у вітрині однієї з крамниць. Сем чудово управлявся з інструментами, і скоро у хлопців були два добрих луки. Чимало клопоту завдала їм тятива. Жодна мотузка, яку вони могли знайти вдома, не витримувала більше двох-трьох пострілів і лопалась. Помітивши їхні труднощі, Сі Лі послав друзів до чоботаря по дратву й віск. Він розрізав дратву на декілька шматків, навощив її і сплів мотузок.

— Така петля не скоро розірветься! — сказав Сі Лі, коли луки були готові.

Друзі покрили свої луки тонким шаром лаку, який знайшли серед фарб у сараї.

— На мій старий лук і дивитись не хочеться! — признався Сем, порівнюючи новий лук зі своїм старим, зробленим колись із поламаного обруча. — А що вам відомо про стріли? — додав він, приміряючи стару стрілу до нового лука.

— Я тільки знаю, що в тебе погана стріла, — відповів Сі Лі. — Повір мені: гарну стрілу зробити набагато важче, ніж лук. Кожен з вас має виготовити по дванадцять стріл.

— А як їх роблять індіанці?

— Найчастіше вони використовують гордовину. Та тут її годі знайти. До того ж вона не дуже пряма, а стріли повинні бути прямими, інакше вони летітимуть криво. Недарма ж кажуть: прямий, мов стріла. Можна зробити кращі стріли, ніж індіанські, бо ми використовуватимемо найкращу деревину й оброблятимемо її сучасними інструментами.

— Ну-ну, зараз назвеш рослину невідомої породи, якої біла людина в очі не бачила і про яку навіть не чула?

— А от і ні! Для стрільби по мішені найкращі стріли — з білої сосни, а мисливські — з ясена або горіха. Які ми зробимо?

— Я мисливець! Мені потрібні мисливські стріли. Що для них треба?

— Більше двадцятип’ятидюймових паличок в три восьмих дюйма завтовшки, наколених з добре вилежаного ясеня, а ще гарячого клею та індичих пер.

— Ось пера, — Сем витягнув пучечок індичого пір’я, заготованого для чищення печі. — А я наколю паличок.

Ян взяв одну з них і почав стругати складаним ножем, щоб надати їй потрібної форми та розміру.

— Це можна зробити краще, — зауважив Сем і переніс усі палички на верстат, де взявся обробляти їх рубанком.

Яну це не сподобалось:

— Але ж індіанці не користуються рубанками!

— І складаними ножами також, — відрубав Сем і це була правда. Та все ж Ян мріяв виготовити стріли, як їх робили колись індіанці, що ніколи не користувалися знаряддям білої людини.

— Мені здається, що більш по-індіанському буде робити все з допомогою того, що можна знайти у лісі. Індіанці не мали складаних ножів, проте колись вони користувалися гострими уламками кременю.

— То бери й стругай гострою каменюкою. Цього добра ти знайдеш скільки завгодно на дорозі, тільки зніми свої черевички та прогуляйся босоніж. А я обійдуся рубанком. Побачимо, чиє буде зверху.

Ян все ще вовтузився з першою стрілою, коли Сем вистругав рубанком аж шість штук і набагато кращих.

— Які ставитимемо наконечники? — запитав Сем.

— Саме над цим я зараз думаю, — відповів Ян. — Колись індіанці робили кремінні наконечники і прив’язували їх сухожиллями, але в нас немає підходящого матеріалу. Кращими вважаються залізні наконечники з обідком, щоб насаджувати на стрілу, але їх нам теж не дістати, бо треба купувати. Доведеться зупинитись на кістяних та рогових. Я вже випилював наконечники з кістки, та вони швидко ламались. А ще я брав великі цвяхи з обламаними головками і прикручував їх тонким дротом, щоб дерево не розщеплювалось. Є ще індіанські стріли без наконечників — їх обпалюють, а потім загострюють.

— Давай змайструємо і таких по кілька штук, — запропонував Сем.

Хлопчики зробили на кожного по шість стріл з наконечниками із відточених цвяхів, прикручених тонким дротом — це були «бойові» стріли. А також по шість «мисливських» — без наконечників, з обпаленими на вогні кінцями.

— Тепер давай пера!

Ян показав Сему, як треба розчіплювати стрижень та відділяти борідку індичого пера.

— Стривай, тобі треба двічі по двадцять чотири, тобто сорок вісім пер?

— Ні, по дві смужки на стрілу замало, — відповів Ян. — Треба щонайменше по три, отже, сімдесят дві смужки. Для кожної стріли беруться пера з одного крила.

— Знаю. З різних крил не можна, бо стріли кидатимуться в різні боки.

В цей час до них підійшов Сі Лі.

— Що тут у вас із луками?

— Готуємо стріли.

— А як прикріплюєте пера?

— Білі приклеюють їх, а індіанці прив’язують, — відповів Ян, цитуючи по пам’яті з «тієї книжки».

— А як краще?

— Приклеєні краще летять, прив’язані краще переносять негоду.

— То робіть