Читати книгу - "Ріккі-Тіккі-Таві (Збірник)"

— Чому ж, добре пам’ятаю, — пролунало у відповідь доволі кисло, — адже я був змушений сплатити чужакові за те, що ми з ним утнули: дві чудові шкури північного оленя — м’якенькі, ворсинка до ворсинки.

— Не ми, — зауважила Теффі, — а матуся і решта жінок.

— Ну, годі про це, — не став уточнювати Тегумай. — Давай-но, краще, заморимо черв’ячка.

Мала облюбувала апетитну мозкову кісточку й сиділа тихо, наче мишка, протягом аж десяти хвилин, поки тато щось виводив зубом акули на уламках березової кори. Відтак вона зачудовано прошепотіла:

— Таточку, мене раптово осяяла таємнича дивовижна ідея. От, видай який-небудь звук.

— А! — гукнув батько. — Підходить?

— Годиться, — махнула рукою Теффі. — Ти точнісінько схожий на коропа з відкритим ротом. Повтори знову, будь ласка.

— А! А! А! — крикнув Тегумай. — Доню, припини знущатися.

— Та їй-бо’, не збираюся я знущатися, — заперечила дівчинка. — Це частина моєї таємничої дивовижної ідеї. Скажи, тату, «А», але рота не закривай, і подай мені той зуб. Я збираюся намалювати широко відкритий рот коропа.

— Навіщо? — поцікавився татко.

— Чи ж не здогадуєшся? — вразилася Теффі, безупинно черкаючи по корі. — Це й буде нашою маленькою дивовижною таємницею. Коли я вдома зображу коропа з відкритим ротом на задимленій стіні печери — якщо мама дозволить, — то рисунок нагадає тобі про звук «А». Тоді ми зможемо уявити, ніби я несподівано вискочила з темряви, налякавши тебе подібним вигуком, як і минулої зими на бобровому болоті.

— Справді? — спитав Тегумай голосом, до якого вдаються дорослі, коли всерйоз уважно слухають. — Ну-ну, сонечку, продовжуй.

— От біда! — досадливо зітхнула донька. — Мені важко намалювати усього коропа; втім, я принаймні можу зобразити щось, що означатиме його рот. Тобі ж відомо, як ці риби стоять униз головою, риючись у мулі? Ну, ось уявний короп (та вважатимемо, що він намальований повністю), а ось лише його рот, і це означає «А».

І Теффі намалювала таке.

— Непогано, — схвально зронив батько, переносячи малюнок на власний шматок кори для себе. — Між іншим, ти забула вусик, який звисає уздовж коропового рота.

— Але я не зумію намалювати, татусю.

— А нічого і не треба малювати, окрім ротового отвору й вусика через нього. Тоді ми напевне будемо знати, що це короп, бо в окунів та форелей вусів немає. Дивись.

І Тегумай зобразив таке.

— Зараз я теж спробую, — пожвавішала дочка. — А тобі буде зрозуміло, коли побачиш оце?

Й вона намалювала таке.

— Цілком, — запевнив її тато. — Угледівши цей знак хай би там де, я так само здивуюся, начебто ти вискочила з-за дерева й верескнула: «А!»

— Тепер крикни ще що-небудь, — заканючила Теффі, неприховано пишаючись собою.

— Йа! — щосили гаркнув Тегумай.

— Гм, — дещо спантеличилася доня, — якийсь змішаний звук. Кінець — це «А», рот коропа, проте що нам робити з початком? Й-й-й і а! Йа!

— Згоден, це вельми нагадує звук «короповий рот», — мугикнув батько, якого також захопила нова гра. — А спробуймо намалювати ще одну частинку коропа та з’єднати обидва рисунки.

— Е, ні, якщо їх з’єднати, я забуду, — запротестувала Теффі. — Зображуй окремо. Намалюй його хвіст. Бо якщо риба тримається сторчголов, то хвіст — зверху. Крім того ж, гадаю, хвости мені буде легше малювати.

— Доречна думка, — визнав Тегумай. — Ось хвіст коропа для звука «Й[72]».

І тато накреслив таке.

— Тепер спробую я, — мовила донька. — Але пам’ятай, що ти малюєш краще за мене. А нічого, якщо це буде тільки частина хвоста, поділеного навпіл та мудрована лінія вниз замість того місця, де він з’єднується?

І вона зобразила таке.

Тегумай кивнув на знак схвалення, а його очі блищали від гарячкового збудження.

— Чудово! — сплеснула в долоні Теффі. — Ану крикни ще щось, таточку.

— О! — загорлав батько.

— Ну, це дуже легко, — просяяла малеча. — Твій рот стає округлим, немов яйце або камінь. Отже, яйце чи камінь підійдуть для цього звука.

— Яйця або камені не завжди під рукою. Нам доведеться вивести щось подібне цьому.

І Тегумай намалював таке.

— Ого, — широко розкрила очі Теффі, — скільки ми малюнків-звуків вигадали: рот коропа, хвіст коропа та яйце! Кричи ще, татусю.

— Тс-с-с! — шикнув татко, замислено зморщивши чоло, але доця була надто збудженою, щоб це помітити.

— Теж зовсім нескладно, — зраділа вона, енергійно дряпаючи кору.

— Га? Що? — скинувся Тегумай. — Я просто задумався і не хотів, аби мене відволікали.

— Хай там як, це звук. Так сичить зміючка, коли не хоче, щоб її турбували. Давай зробимо звук «С» у вигляді змії[73]. Як тобі, тату?

І Теффі вивела таке.

— Отож, — задоволено констатувала дівчинка, — це буде другою дивовижною таємницею. Якщо я побачу намальовану змію біля входу до