Читати книгу - "Вигнанці"

— Я зараз прийду. А, де Бріссак, от щаслива зустріч!

Повз них проходив високий, огрядний офіцер у такій самій формі, яку носив де Катіна. Він обернувся і, усміхаючись, підійшов до товариша.

— А, Аморі, ви, мабуть, далеко їздили, судячи з вашого закуреного мундира.

— Ми тільки-но з Парижа. Але мене кличуть у справі. Це мій друг, пан Амос Грін. Лишаю його на ваше піклування. Він приїхав з Америки. Покажіть йому, будь ласка, все, що можете. Він зупинився в мене. Догляньте й коня, де Бріссак. Віддайте його конюхові.

Де Катіна кинув поводи товаришеві, зіскочив з коня і, потиснувши руку Амосові Гріну, квапливо пішов за молодою дівчиною.

Кімнати, де жила жінка, яка зайняла таке визначне становище при французькому дворі, були такі ж скромні, як і її доля в той час, коли вперше увійшла сюди. З рідким тактом і стриманістю, вона не змінила умов свого життя, незважаючи на все більший добробут, бо уникала викликати заздрість або ревнощі усякими проявами багатства й влади. В бічному флігелі палацу, далеко від центральних залів, куди треба було проходити довгими коридорами та сходами, містилися ті дві чи три кімнатки, на які були спрямовані погляди спершу двору, потім Франції і, нарешті, всього світу. Тут оселилась небагата вдова поета Скаррона, коли мадам де Монтеспань запросила її гувернанткою до королівських дітей, і в них жила вона й тепер, після того як з ласки короля до її дівочого імени д'Обіньї разом з пенсією та маєтком долучився титул маркізи де Ментенон. Тут король бував щодня по кілька годин, маючи в розмові з розумною й доброчесною жінкою таку втіху й очарування, яких ніколи не могли дати йому найблискучіші розумні люди його двору. Більш пронозуваті з придворних уже почали помічати, що сюди перенесено центр, який раніше був у чудових салонах де Монтеспань, і що звідси йдуть віяння, старанно підхоплювані тими, хто бажав зберегти за собою прихильність короля. Робили це при дворі досить просто. Коли король бував благочестивим, усі хапались за молитовники й чотки. Коли він захоплювався легковажними розвагами, хто міг зрівнятися з безтурботністю його завзятих наслідувачів? Та лихо тим, хто бував легковажним у дні молитов або ходив з пісним обличчям, коли король сміявся! А тому допитливі погляди придворних були завжди звернені на нього і на кожного, хто мав на короля вплив. Досвідчений придворний з першого натяку на можливість змін міг одразу змінити своє поводження так, щоб здавалося, що він іде попереду інших, не плентаючись за ними.

Молодому гвардійському офіцерові досі майже не доводилось розмовляти з мадам де Ментенон, бо вона вела самотнє життя і відкрито бувала тільки на церковних службах. Тим-то він був настроєний зараз нервово і одночасно відчував цікавість, ідучи слідом за молодою дівчиною по пишних коридорах, причепурених з усією розкішшю, на яку здатні були мистецтво й багатство. Нанон зупинилась перед одними дверима і обернулась до свого супутника.

— Мадам бажає поговорити з вами про те, що трапилось сьогодні вранці, — промовила вона. — Раджу вам ні слова не казати їй про вашу віру; адже це єдина тема, яка може зробити жорстоким її серце. — Вона підняла палець на знак застереження, постукала в двері і відчинила їх.

— Я привела капітана де Катіна, мадам, — промовила вона.

— Нехай увійде.

Голос був твердий, але ніжний і музикальний. Де Катіна, скоряючись наказові, увійшов у невелику кімнату, не набагато краще припоряджену, ніж та, що належала йому. Але незважаючи на простоту, все тут відзначалось бездоганною чистотою, виявляючи гарний смак жінки, що жила в цій кімнаті. Меблі, обтягнуті витисненою шкірою, килим, картини на сюжети з священного писання, надзвичайно художньо виконані, прості, але гарні завіси — все це загалом справляло враження якоїсь церковності, напівжіночості, чогось містично-заспокійливого. М'яке світло, висока біла статуя пресвятої діви в ніші під балдахіном, з палаючою перед нею червонуватою лампадкою, від якої по кімнаті йшли пахощі, дерев'яний аналойчик і з золотим краєм молитовник надавали кімнаті вигляду швидше молільні, ніж будуара чарівної жінки.

Обабіч каміна стояло по невеликому кріслу, обтягнутому зеленою матерією, одне для мадам, друге — для короля. На маленькому триногому стільчику між ними містилася робоча корзинка з вишиванням по канві. Коли молодий офіцер увійшов у кімнату, господиня сиділа в кріслі, подалі від дверей, спиною до світла. Вона любила так сидіти, хоч небагато з жінок її віку не злякалися б проміння сонця; але де Ментенон, живучи здоровим і діяльним життям, зберегла і чистоту шкіри, і ніжність обличчя, яким могла б позаздрити кожна молода придворна красуня. Вона мала граціозну, царствену постать; жести й пози мадам були повні природної гідності, а голос, як уже помітив де Катіна раніше, звучав дуже ніжно й мелодійно. Обличчя її було швидше гарне, ніж привабливе, нагадуючи статую, з широким білим лобом, твердим, гарно окресленим ротом і великими ясними сірими очима, звичайно серйозними й спокійними, але здатними відбивати найменший порух душі — від веселого блиску насмішки до вибуху гніву. Та високий настрій був переважним виразом цього обличчя, а тому де Ментенон являла цілковитий контраст із своєю суперницею, на прекрасному обличчі якої відбивалось кожне хвилинне почуття. Щоправда, де Монтеспань переважала її дотепністю й ущипливістю язика, але здоровий розум і глибша натура де Ментенон повинні були кінець кінцем перемогти. Де Катіна не мав часу помічати всі подробиці. Він тільки відчував присутність дуже вродливої жінки і її великі задумливі очі, звернені на нього, що ніби читали його думки так, як ще ніхто досі їх не читав.

— Мені здається, я вже бачила вас, мосьє.

— Так, мадам, я мав щастя разів зо два супроводити вас, хоч і не мав честі розмовляти з вами.

— Я так тихо й відлюдно живу, що, очевидно, не знаю багатьох із кращих і достойніших людей двору. Прокляттям таких умов є