Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

Філіпс закинув голову і від збудження випустив войовничий вигук, ударяючи по кришці письмового столу, наче по барабану. Кілька рентгенограм Лізи Маріно вислизнули з-під затискача і впали на підлогу. Коли Філіпс обернувся й нахилився, щоб підняти плівки, він помітив Гелен, що стояла біля дверей і дивилася на нього, наче на божевільного.

— Ви себе добре почуваєте, докторе Філіпс? — поцікавилася Гелен.

— Звичайно, — відповів Мартін і, піднімаючи знімки, відчув, що кров кинулася йому в обличчя. — Прекрасно. Просто я трохи розхвилювався. Думав, ви ще снідаєте.

— Вже повернулася, — відповіла Гелен. — Купила сендвіча і з’їм тут.

— З’єднайте мене, будь ласка, з Вільямом Майклзом.

Гелен кивнула і зникла. Філіпс поклав плівки на місце. Поглянув на маленькі біля цяточки й задумався, що вони могли б означати. На відклади кальцію це було несхоже, та й кровоносні судини розташовано було не так. Він питав себе, чи можна визначити: зміни відбулися в сірій речовині, в сполучній тканині чи це, можливо, дефект білої речовини?

Задзвонив телефон, і Філіпс, дотягнувшись до трубки, зняв її. Це був Майклз. Філіпс не міг приховати збудження, розповідаючи, як неймовірно успішно працює програма. Повідомив, що вона, здається, може визначити певну непомічену раніше зміну щільності тканин. Говорив він так швидко, що Майклз мусив прохати його скинути оберти.

— Ну що ж, я радий, що машина працює так, як ми й сподівалися, — сказав Майклз, коли Філіпс нарешті змовкнув.

— Як ми й сподівалися? Вона дає більше, ніж я будь-коли міг подумати!

— Чудово, — проговорив Майклз. — Скільки ти пропустив старих знімків?

— Фактично один, — зізнався Мартін. — Себто два, але однієї й тієї самої хворої.

— Лише два? — розчарувався Майклз. — Ти себе не перевтомлюєш!

— Що вдієш! Я, на жаль, майже не маю часу для нашої роботи.

Майклз сказав, що все розуміє, але буквально благав Філіпса прогнати програму по всіх знімках черепа, розшифрованих ним протягом останніх кількох років, а не робити передчасних висновків на підставі одного-єдиного позитивного результату. Майклз ще раз наголосив, що найважливіше завдання на цьому етапі роботи — виключити хибне тлумачення негативів.

Мартін слухав його, мимоволі розглядаючи тим часом павутиноподібні зміни щільності тканини на рентгенограмі Лізи Маріно. Він знав — у неї були приступи, і його розум дослідника не проминув нагоди поставити собі питання — чи не могли ці ледве помітні світлі цятки на плівці бути якимось чином пов’язані з приступами? Можливо, вони свідчили про якесь розсіяне неврологічне захворювання.

Наприкінець розмови з Майклзом на Філіпса навалилася нова хвиля збудження. Він пам’ятав, що одним із гаданих діагнозів Лізи Маріно був розсіяний склероз. Що, коли б він натрапив на радіологічний метод діагностування цього захворювання? Це було б фантастично! Лікарі вже багато років билися над лабораторними способами виявлення цієї недуги. Мартін зрозумів, що треба ще кілька разів зняти й сканувати череп Лізи Маріно. Це буде непросто, бо її щойно прооперували, і необхідно буде одержати дозвіл Маннергейма. Але ж Маннергейм — сам дослідник, і Філіпс вирішив поговорити з ним відверто.

Двері було прочинено, і він гукнув до Гелен, щоб вона з’єднала його з нейрохірургом, а сам тим часом повернувся до рентгенограми Лізи Маріно. Рентгенологи називали такі зміни щільності тканин сітчастими, хоча тонюсінькі смужки здебільшого йшли паралельно, а не перетиналися, наче нитки в сітці. Роздивляючись плівку крізь збільшувальне скло, Мартін міркував, чи не могли нервові волокна сплести той візерунок, що він зараз вивчав. Але таке припущення не проходило, бо череп могли просвітити лише порівняно жорсткі рентгенівські промені. Роздуми перервав зумер. На другому кінці дроту був Маннергейм.

Філіпс почав розмову із загальних ввічливих фраз, зігнорувавши нещодавній інцидент з рентгенограмами в операційній. Спілкуючись з Маннергеймом, краще було забувати про такі сутички. Хірург здавався незвично мовчазним, тому Мартін продовжував пояснювати, що помітив якісь безсумнівно цікаві ущільнення тканини на знімках Лізи Маріно.

— Гадаю, їх варто вивчити, і я хотів би зняти череп і просканувати хвору, як тільки дозволить її стан. З вашого, звісно, дозволу.

Запала незручна тиша. Філіпс готовий був знову заговорити, коли Маннергейм вибухнув.

— Це що, жарт? Якщо жарт — то дуже низького ґатунку!

— Ні, я не жартую, — стурбовано проговорив Мартін.

— Слухайте, — закричав Маннергейм, і його голос зірвався на фальцет, — відділові радіології вже трохи запізно братися за аналіз її рентгенограм. О Господи!

В трубці клацнуло й почулося рівне гудіння. Егоцентричні манери Маннергейма сягнули, здається, нових висот. Мартін повісив трубку, поринувши в роздуми. Не можна було давати волі почуттям. До того ж лишалася ще одна можливість. Він знав, що Маннергейм не надто цікавиться хворими після операції. Ними опікувався старший ординатор Ньюмен. Мартін вирішив зв’язатися з Ньюменом і дізнатися, чи дівчина все ще в реанімації.

— Ньюмен? — спитала чергова сестра операційної. — Щойно вийшов.

— А-а! — проговорив Філіпс і переклав трубку до другого вуха. — Ліза Маріно все ще в реанімації?

— Ні, — відповіла сестра, — на жаль, вона туди так і не потрапила.

— Не потрапила? — до Філіпса раптом дійшло, чому Маннергейм так з ним розмовляв.

— Померла на столі, — пояснила сестра. — Трагічно, тим більше що це перший такий випадок у Маннергейма.

Філіпс повернувся до негатоскопа. Але замість рентгенограми Лізи Маріно перед ним виникло її обличчя — таким, яким він запам’ятав його вранці в приміщенні, де хворі чекали на операцію. Згадав, що вона здалася тоді безперою пташкою. Це видіння порушило йому внутрішню рівновагу, і Філіпс насилу змусив себе зосередити всю увагу на знімкові. Спробував уявити, про що можна було б дізнатися, коли б… Рвучко підвівся з табурета. Треба було перечитати історію хвороби Лізи Маріно. Він хотів дізнатися, чи зможе