Читати книгу - "Покоління джинс. Втекти з СРСР"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я нікого нікуди не відпускав, я був і зараз є категоричним противником насилля.
— Захоплення літака планувалося у тебе, в монастирі, ми маємо безліч документів на підтвердження цього.
— Це неможливо.
— Ми теж вважали неможливим планування чогось такого, ще й у монастирі. Ти ще скажи, що вони до тебе не приходили.
— Цього я не заперечував. Вони дійсно часто навідувалися до мене у монастир…
— То чому вони стільки перлись аж до тебе, у Тбілісі що, церков мало?..
— Дякувати Богу, в Тбілісі стоїть головний храм, але їм потрібен був наставник, як і кожному з нас…
— Хто такий наставник? Той, хто планує захоплення літака?
— Наставник — людина, яка допомагає іншому в пошуках істини.
— До хорошої істини ти їх привів. Перед розстрілом, мабуть, тільки тебе і згадуватимуть…
— Вони ж не вбивали пасажирів, ще не було суду й вироку, а ви…
— Вирок вони самі собі вже винесли. Знаєш коли? Коли піднімались трапом до того літака, уже тоді.
— Мене в літаку взагалі не було.
— То й що? Ти навчив і відпустив. Вони ж тебе кинули і навіть не сказали, коли збиралися летіти.
— Я й не хотів їхати.
— Це ще більше посилює твою провину, тобто ти не хотів, а інших відпустив на смерть.
— Я нікого нікуди не відпускав.
— Не знаю, брате, але всі вказують на тебе як на ватажка банди.
— Не вірю.
– І ми не вірили, що чернець може планувати захоплення літака, але ось на тобі, ти ж тут?
— Ви хочете, щоб на мене лягла провина у керуванні бандою?
— Ми хочемо, щоб чернець визнав шкідливий вплив церкви на молодь. Ми не можемо втратити молодь, брате…
— Але ми їх все-одно втратимо, якщо їхню долю вже вирішено, і їх розстріляють, то який сенс у моєму зізнанні?
— Ось у чому справа, брате, ти ніби розумний чоловік і маєш зрозуміти, що якщо візьмеш все на себе, може їх і не розстріляють. Скільки тобі років, брате?
— Сьогодні виповнилось тридцять три… Слідчий несподівано підвівся і, що було ще більш несподіваним, поцілував отця Теодоре і привітав з днем народження:
— Так же краще? Подумай, брате, ти ж не маленький вже…
Чернець підвівся, і той самий конвой, що годину тому привів його у цю кімнату-пекло, повів його до камери.
У Москві все ж не хотіли мати грузинських слідчих, і тому для вивчення справи викрадачів літака направили спеціальну комісію. У Кремлі вважали, що грузинські комуністи все ж змилосердяться над своїми студентами і слідство буде необ’єктивним. Але в Москві помилялися, оскільки там не знали, що викрадачам літака грузинський уряд винесе ще суворіший вирок, ніж того хотілося б Москві, — як іще грузинська влада могла показати Кремлю та Москві свою вірність і палку прихильність.
Росіяни помилялись і тому все ж направили до Тбілісі спеціальну слідчу комісію. Тоді будь-яка надіслана з Москви урядова комісія мала статус найвищих гостей, і грузини зустрічали їх саме так, як любили росіяни. Вони ж любили грузинську кухню й грузинський посуд, грузинське вино та грузинський коньяк, а як могли грузинські хазяї зганьбитися?! Вони і не робили цього. Грузія здавна була дуже гостинною країною, і хто б економив на таких гостях. Цього статися не могло, і допоки росіяни стояли на ногах, грузини їх поїли та поїли, а потім, коли ті вже падали, хазяї вкладали вже сплячих, стомлених і нещасних членів спеціальної комісії.
Тому не було дивним, коли одного разу Гега побачив на столі слідчого кілька пляшок «Боржомі». Гегу здивувало лиш те, що зараз його допитували двоє: один старий, уже знайомий слідчий-грузин і один новий — російський, у якого на вигляд була настільки важка голова, що закрадалися сумніви, а чи не відкривав він через свої муки ще чогось, окрім «Боржомі». Росіяни дуже любили цю воду, як і все грузинське, і цей росіянин також випивав пляшку за пляшкою, із задоволенням заїдаючи квашеним огірком. Грузинський слідчий по-доброму з посмішкою запропонував мінералки й арештанту і, отримавши відмову, захотів одразу перейти до справи.
— Звичайно, я вас слухаю, — сказав Гега, якому процес допиту, як не дивно, не приносив втіхи, але кожного разу, коли його вели на допит, він радів — думав, що хоча б випадково де-небудь у коридорі зустріне Тіну або когось іншого з ув’язнених друзів.
Слідство тривало дев’ять місяців, і протягом цього часу викрадачів літака чи не кожного дня водили на допити, та жоден із них не зустрів нікого з товаришів, як про це мріяв Гега. Більше того, жодному з відповідачів не дали можливості зустрітися з членами родини. Вони були настільки ізольованими, що до судового процесу ніхто з них нічого не знав про інших.
Був лише один виняток, єдиний випадок — саме того дня, коли Гегу в кімнаті зустріли замість одного двоє слідчих. Але до того, як завести до кімнати, як це за правилами робили будь-які супроводжуючі, його і цього разу попросили стати обличчям до стіни. Йому не потрібно було і нагадувати — він стільки разів був на допиті, що перед тим, як зайти до слідчих, інстинктивно завів руки за спину і став обличчям до стіни.
І раптом на тій стіні, трохи вище, він побачив текст англійської пісні, яку Гега та Тіна слухали найчастіше, коли були удвох, і на стіні було написано лише два слова з тієї пісні: «wish you».
Це було чи то з назви, чи то з рефрену тієї пісні — Гега вже не пам’ятав, але точно знав, що слова — саме з тієї пісні, вони були написані настільки маленькими літерами, розмашисто й поспіхом, що Гега прийняв одне-єдине рішення. Рішення було простим — якщо автор цього напису Тіна, то Гега мав там, на тій самій стіні дописати слова
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покоління джинс. Втекти з СРСР», після закриття браузера.