Читати книгу - "Замах на Селену"

Міліціонер, побачивши, що з потерпілими нічого страшного не сталося, сказав:

— Сергію Миколайовичу, даруйте мені, але цю подію необхідно запротоколювати. Прошу вас в мою машину.

Три пожмакані постаті похмуро дивилися на свого рятівника. Вони впізнали в ньому вчорашнього колегу, з яким так необачно повелися. Сергій обвів їх поглядом, у якому не було торжества помсти, і сів у машину.

Місто було святковим, хоча день будній і календарем не зафіксовано будь-якого ювілею. Воно явно радувалося літньому липневому дневі, голубому безхмарному небу, дзеркальному плесу величезного ставу, шелесту каштанового листя на гомінких бульварах. Приїжджі вже звикли відмічати в цьому дивному місті незрозумілу щоденну святковість. Напевно, така вже тут благословенна земля, а, може, тут особливі люди, які уміють створювати навіть у дощовий день ясну погоду в душі?

Сергієві не хочеться їхати у відділення міліції, щоб там засвідчити дивовижне врятування потерпілих. Багато буде розтягнень, які ні до чого не призведуть. Вирішив створити жартівливу ситуацію. Йому потрібно було три хвилини медитаційного самозаглиблення, після якого бампер машини різко вперся у невидиму перепону. Замовк двигун. Міліціонер чортихнувся і, вискочивши, підняв капот.

Сергій непомітно вислизнув з машини, помахом руки розсіяв перед машиною невидиму стіну, відштовхнувся ногами від землі і поплив у височінь.

День був тихий, ледь дув вітерець. Сергій влився у горизонтальну течію вітру і, регулюючи руками, наче птах крильми, поплив над ставом у напрямку західного берега. Раптом сталося неймовірне. Поруч нього появилася величезна тарілка з явно вираженими ілюмінаторами вікон і спущеним тралом, що веде до вхідних дверей, Сергієві нічого не лишилося, як взятися за поручні і ступити на трап. Назустріч вийшов статний, з відкритим усміхненим обличчям енлеотянин. Мовчки взяв Сергія за руку і, міцно тримаючи, бо той ще був у стані невагомості, завів до салону. Це — кімната з багатогранними прозорими стінами, у яких ілюмінатори, певно, виконують роль потужних лазерних телескопів. Пульт управління розташований посередині на підвищенні. Стеля і підлога також прозорі.

Запропонувавши сісти, енлеотянин сказав:

— Я давно слідкую за твоїми успіхами в освоєнні ядерної енергії силою слова, — він говорить чистою рідною мовою навіть без акценту, що Сергія здивувало не менше, ніж раптова поява тарілки.

— Нас турбує ось що, — продовжує гість із космосу. — За деякий час ти передаси методику своїм землякам і вони її швидко освоять, як це було з іншими видами енергії у минулому.

— Ну й що? — гордовито запитує Сергій, — хіба це зле?

— Так, на сьогоднішній день це зле.

— Чому? — неабияк здивувався Сергій. — В порівнянні з досі існуючою технологією ядерних реакторів мій спосіб екологічно чистий і не потребує затрат.

— Людство морально ще недозріло до використання в такий спосіб ядерної енергії, — сказав осуджуюче суворий енлеотянин.

— Невже ти думаєш, що ми дикуни? — не на жарт обурився Сергій, перейшовши з космічним гостем на «ти».

— Так, ви ще дикуни, а серед них ти перший дикун.

Сергій спантеличено мовчить. Це вже занадто.

— Виходить, — схопився на ноги, відчувши, що вже й невагомість пропала, — подарована суспільству енергія, якої так не вистачає, принесе зло?

— Скільки часу ти тримав під плитою своїх нападників? — суворо запитав гість.

Сергієві стукнуло в голову. Ось куди гне енлеотянин! А той продовжує:

— Якщо кожен третій буде володіти в такий спосіб енергією ядра, через досить короткий час Земля стане пусткою.

— Не всі ж люди агресори, — Сергій охолов і вже оправдовується.

— Люди — це розумні і хитрі тварини. У них на першому місці боротьба за існування, яка набагато перевищує тваринні інстинкти самозбереження. Погодься, земляни ще не дозріли до такого простого способу одержання благополуччя, яке ти тільки вчора освоїв.

— Коли ж вони дозріють? — зажурно запитує Сергій.

— Була надія, що після Воскресіння Христового. Але цього не сталося.

— Двох тисяч років їм було недостатньо, щоб стати людьми? — з деякою насмішкою закидає Сергій. — А що буде зі мною?

— Ти випередив час, тому на Землю більше не повернешся, — сказав енлеотянин і натис на кнопку в пульті управління тарілкою.

Знизу замиготіли золотаві барви полів, голубе плесо ставу зробилося синім, а потім і воно розтануло в прозорому серпантині, що оперізує на космічній висоті Землю.

НЛО покидало планету, на якій люди ще не дозріли до Сергієвого відкриття.

— Є альтернатива! — прозвучав раптом десь із середини зали гучний колоритний бас. — Я пропоную вирішити цю проблему за рахунок знищення Місяця!

Напевно, опонент в такий спосіб мав привернути на себе увагу.

Лука пригадав, як перед ним промайнуло одухотворене обличчя молодого працівника дослідного інституту Віктора Лепехи.

Не був його друг і однокашник по вузу. З ним долали бастіони науки, потім залишилися в цьому інституті і тільки в останній рік попали в різні дослідницькі центри.

На конференції йшлося про зміну енергетичного балансу в космічному середовищі. Завідуючий відділом «Термодинаміка зір» Олег Білодід тільки що закінчив обгрунтування водневої концепції. Лишилося уточнити деякі деталі, як раптом було заявлено, що є альтернатива.