Читати книгу - "Брати-віталійці"

— Тоді всі ви убивці! — крикнув парубок спересердя.

— Клаусе, ондечки мій убивця! — кинув Братик Гейн і показав на старосту, що сперся на рею. — Капітан має слушність.

— Я не дам їм тебе вбити, — голосив Клаус. — Моряки, я закликаю вас…

Свен урвав його:

— Капітане, заберіть геть цього навіженого. Він не тямить, що робить!

Юнак замовк на півслові й видивився на керманича. Його зрадили. Його зрадив Свен! Його і Братика!

— Ей, — випалив кухар, що чипів біля Штуве, — та дайте ж, хай наговориться біснуватий!

— Ви маєте рацію, керманичу, — кинув капітан Свенові і звелів морякам: — Закувати базіку в кайдани! Киньте його до зброярні!

Ніхто й не ворухнувся. Наперед вийшов Штуве з двома матросами. Клауса, який повис у Братика на шиї, взяли за барки, і, хоч він відчайдушно захищався та проклинав їх, його спустили вниз та заштовхали в зброярню.

До Гейна підійшов священик.

— Чого вам од мене? — спитав у нього Братик.

— Сину мій, я приніс тобі останнє втішне слово!

У Гейна крутилось на язику перчене слово, але він схаменувся, схилив голову, і святий отець пролебедів над ним «Отче наш».

Штуве, який забив у колодки Клауса й запорав його до зброярні, був воднораз і катом на кораблі. Він розпростав Братика біля мерця і зв’язав його з покійником обличчя в обличчя.

Дитячий Бас ревно плакав. Він схилився над Гейном і потис йому одну руку.

— Прощавай, юначе! — гукнув Гейн, перекрикуючи священикову латину. — Привітай від мене Клауса!

Штуве накинув на шию приреченого зашморг.

— А ти будь проклят, мерзотнику! — крикнув до нього Гейн. — Ти погубив мене! Убивця — ти!

— Готово? — спитав капітан.

— Cui bono! — відповів кат.

— Виконуйте вирок!

Якийсь матрос відірвав од Гейна Дитячого Баса, що заливався над ним слізьми, і чотири моряки підняли зв’язані тіла. Штуве тримав зброяра за ноги…

— Завіщо ви караєте мене? Я не винен!.. — востаннє крикнув Братик і полетів з мерцем у море.

Всі глянули вниз. Священик перехрестився. Двоє тіл ще раз спливли над водою і зникли.

— А йди сюди, хлопче! — гукнув Дитячому Басові Свен.

Підліток і не слухав його. Потім, коли він проходив повз діда, то кинув на нього презирливий погляд.

Свен, гірко посміхаючись, дивився йому вслід.

У Стокгольмі моряки довідались, що «Женев’єва» уже не Гозангова, що її прибрали Вульфлями. Германа Гозанга стратили, а над повсталими городянами вчинено криваву розправу. Матроси похилили голови й мовчали.

Від Вульфа Вульфляма прибуло троє оружних челядників наглядати за судном аж до його повернення в Штральзунд. Вони оселились у капітановій каюті і велися на кораблі як справжні господарі. Єдиним, хто запобігав у них ласки і стелився їм до ніг, був Штуве. Челядники упевняли старосту, що він сьогодні-завтра стане капітаном «Женев’єви». Цей чин, мовляв, вони самі випросять для нього у Вульфлямів.

Потроху люди дізнавались про сумні події у Штральзунді. Гозанг три тижні відсиджувався в домашньому ув’язненні за нечесну торгівлю. Не дочекавшись аніякого слідства, він прийшов у ратушу й заколов Ніколауса Зігфріда. На допиті він заявив, що замірявся на Бертрама Вульфляма. Гозанга засудили до страти й сколесували. Городян, що піднялись на його захист, Вульфлями і Карстен Зарнов жорстоко придушили.

Зарнова, який очорнив Гозанга на суді, радники обрали заступником бургомістра, а «Женев’єву» купив Бертрам Вульфлям.

Як би там не було, але вона вже належала йому, і на неї з нетерпінням чекали у Штральзунді.

Увечері капітан Генрік зайшов із пляшкою оковитої до Свенової каюти. По ньому було видно, що він уже вбив доброго чмеля.

— Керманичу, вип’ємо?

— Авжеж!

— Вип’ємо — хай наші не журяться! — потакнув Генрік і налив по вінця дві склянки, що їх керманич поставив на стіл.

Отець Бенедикт, як тільки зачув капітанів голос, і собі завітав до них.

— Еге-гей! Святий дух іде! — вигукнув Генрік. — Гостинно просимо! Гостинно просимо! Тут якраз одна чарочка плаче!

Вони підняли чарки, а капітан промовив:

— Засправедливість! Вип’ємо за справедливість! Не було б її — світ давно би пішов перевертом!

І всі троє випили за справедливість.

— Я втратив дорогою двох матросів, — сказав Генрік, відкладаючи чарку, — хорошого і нікчемного. Ех, болить голова за славним моряком! Але справедливість є справедливість. Дасть бог, повернемось до Штральзунда, і