Читати книгу - "Українські традиції"

138. А за царя подавали голос і стояли за нього (оці): тирани Геллеспонту Дафніє із Абідоса, Гіппокл з Лампсаку, Герофант із Парія, Метродор з Проконнеса, Арістагор із Кизика й Арістон із Візантії; ці з Геллеспонту. А з Іонії: Стратіс із Хіоса, Еак із Самоса, Лаодам з Фокеї й Гістієй з Мілета, той, що висловив протилежну Мільтіадові думку. З еолійців був лише один визначний – Арістагор з Кіми.

139. Отже, вони прийняли думку Гістієя й постановили до того (про що вони говорили зі скіфами) додати ще такі діла й слова: міст знищити з боку скіфів, і притому тільки на відстані польоту стріли, щоби виглядало, ніби вони щось роблять, хоч не робили нічого, і щоби скіфи не пробували силою перейти Істр через міст. Під час того, як нищитимуть цю частину мосту, що з боку скіфів, мають сказати, що вони роблять усе те, чого бажається скіфам. Таке додали вони ще до свого плану. Тоді Гістієй сказав від усіх: «Мужі скіфські, ви добре радите і якраз упору. А що ви вказуєте нам добру дорогу, то й ми вам зробимо по вашій волі. Ось, як самі бачите, і нищимо міст, і вкладемо в це весь запал, бо хочемо бути вільні. Поки ми це нищимо, ви маєте час вишукати тих (персів), а коли знайдете, помститеся як слід за нас і за вас».

140. Скіфи вдруге повірили іонійцям, що вони говорять правду, й рушили шукати персів, та не попали на їх дорогу. Цьому винні були самі скіфи, бо понищили пасовиська й позасипали воду. Якщо цього не зробили б, можна було б, при бажанні, легко розшукати персів; а так тепер постраждали (самі) через те, що їм було видалося найкращим. Скіфи рушили в ту частину краю, де була паша для коней і вода, й там шукали ворогів. Гадали, що й вони (перси) будуть сюди тікати. Та перси йшли тією доріжкою, що її перше втоптали, трималися її й з трудом перейшли. (Над Істр) прийшли вночі й натрапили на знищений міст. На них напав страх, що іонійці покинули їх.

141. Дарій мав із собою одного єгиптянина, голос якого був найсильніший між людьми. Того чоловіка Дарій поставив на березі Істра й велів кликати Гістієя з Мілета. Цей так і зробив. Гістієй перший почув заклик, зібрав усі кораблі, щоби перевезти військо, й наново добудував міст.

142. Так утікли перси, а скіфи шукали їх і розминулися з ними вдруге. І так думали вони, що іонійці, як вільні, то найгірші й найбоязкіші з усіх людей; якщо ж дивитися на іонійців як на рабів, казали вони, то дуже вже, як невільники, віддані вони своїм панам і найменше здатні до втечі. Це закидали скіфи іонійцям.

Дощечка 9

У той час був Богумир, муж слави, і мав три дочки і два сини. Тії бо повели скуфів до степів і там живучи у травах. Почті навчалися і Бояні, богам послушні, і розумом бистрі і так ото.

А тут мати їх, що звалася Славуні, про їх дбаючи потреби, і каже якось до Богумира: «Чи то цими днями я маю дочок своїх оддати і внуків побачити?»

– Так, – каже, і воза запрягає і іде кудись собі. І приїздить до дуба, стоячого в полі, і стає на ніч біля вогнища свого. І бачить увечері мужі три на конях до нього прямуючі.

Сказали тії: «Здоров будь, а й що шукаєш?»

Оповів їм Богумир туги свої, а вони ж отвітили, що суть самі у поході, щоб мати жінок.

Повернувся Богумир на степи свої і привів три мужі дочкам. Звідси три роди вийшли і славні стали. З того бо походять древляни, кривичі і поляни, бо перва дочка Богумира імено мала Древа, а друга Скріва і третя Полева. Синове ж Богумира мали свої імена Сіва і молодший Рус. Звідти і походять сіверяни і руси. Три бо мужі були три вісники: ранку, полудня і вечора.

Утворились роди тії на Семи Ріках, де проживали ми за морем у Краї Зеленім і де скотину розводили давніш нашого ісходу до Карпатських гір.

То були тамті літа перед тисяча триста до Єрманріха. У ті часи була боротьба велика на берегах моря Годського, і там праотці накидали кургала із каменю білого, під яким погребли боляри і вояки свої у січі впавші.

Прийшли із Краю Зеленого до моря Годського, а там наткнулися на Годь, яка нам путь загородила, і так билися за землі ті і за життя наше.

До того були отці наші на берегах моря по Рай-ріці і з