read-books.club » Пригодницькі книги » Витівки Йонатана Коота 📚 - Українською

Читати книгу - "Витівки Йонатана Коота"

110
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Витівки Йонатана Коота" автора Януш Пшимановський. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 21 22 23 ... 74
Перейти на сторінку:
хто насправді зав’язав Коотів вузол? І як тепер сказати хоробрим солдатам про те, що сталося?

— Свій, свій! — раптом засвистів Повзик, сидячи на вершечку горобини, й замахав крильми в бік річки.

З берега якийсь час іще не видно було, кого він так вітає, та ось біля входу в затоку з’явився заступник з річкових і морських справ, який плив, тримаючи в зубах галузку.

Капітан Коот взяв обома лапами ледь укриту молодою зеленню гілочку і тихо мовив:

— Перемога!

— Ура-а-а! — закричали рядові десантники.

— Ура-а-а! — повторили за ними дерева, особливо ті, що брали участь в операції: клен з гострим, наче пазурі, листям, схожим на качачі лапи — він ховав у тіні бойову позицію; тополя, з верхівки якої капітан спостерігав майбутнє поле бою; горобина — злітний майданчик Повзика.

— Солдати! Ходу! Чим більша перемога, тим швидше треба міняти позицію! — коротко мовив капітан.

Коот засунув емальоване відро в густі зарості шелюги і дбайливо прикидав його сухою травою, щоб не голубіло здаля.

Мить міркував, чи не лишити радіотелефон. Інспектор Новак, знайшовши вкрадену річ, припинив би слідство, та раптом хтось інший знайде й забере…

Так подумавши, капітан перекинув пасок апарата через праве плече. На лівому сів Ерик, який, звичайно, міг полетіти вперед, проте не хотів полишати своїх. Ступаючи на зеленкувату овальну палубу, Йонатан глянув у водяне дзеркало й помітив, що його вуса, гордо розпрямляючись, самі собою набувають колишнього бойового вигляду.

На другому березі Бубжі вони знайшли гирло лісового струмка й попливли проти течії. Струмок дедалі вужчав, зарості на його берегах густішали, і невдовзі вони вже пливли під кронами великих старих дерев.

Остаточно впевнившись, що їх ніхто не почує й не побачить, Йонатан зовсім повеселішав і заспівав стару пісеньку нічних десантників:


Нас не спокусять ордени й чини. Десантних військ ми вірнії сини. Йдемо у бій, нам не потрібна слава, Нехай лиш нічка випаде ласкава.

— Це точно. Співай іще, — заохотив його Ерик. — Я вже схопив мелодію.

Крилатий свистів, Овальний бив у ритмі маршу плавцями по воді, вусатий співав:


Ворожа суне рать, а нам не страшно, І ми готові битись врукопашну. В нас гострі пазурі, нам не потрібна слава, Нехай лиш нічка випаде ласкава.

Ніхто з них не звернув уваги на те, що Повзик, заглядаючи під час відсутності Коота до радіотелефону, ненароком натиснув клавішу передавача, і цей спів, виляски і свист було чути дуже далеко…

— Злочинці посуваються вздовж струмка в глиб лісу, — доповідав командир міліцейської групи зв’язку, вручаючи керівникові операції детальну карту. Всі лінії, якими було позначено можливі пересування утікачів, сходилися в одній точці.

— Кров підозрюваного належить представникові виду Felis catus, тобто домашньому коту, — доповідав доцент-капрал з лабораторії аналізів, подаючи бюлетень. — Сім волосин сірих, п’ять чорних і дві блакитні, знайдені на Xanthium spinosum, тобто реп’яху круглому, свідчать про те, що лишив їх кульгавий кіт польської картузької породи із здоровими дужими ногами — ознака домішку расових котів з Британських островів.



— Чудово, чудово… — сказав інспектор Новак, запихаючи карту і бюлетень до своїх потайних кишень.

В правій руці і в лівій нозі у нього заштрикало. Він подумав, що це або на дощ, або в зв’язку з наближенням Урочистої річниці, яка наче магнітом притягувала фронтові спогади.

— Приберіть поки що антени й вимкніть апарати, — звернувся він до своїх підлеглих. — Я проаналізую ситуацію і прийму рішення. Їдь на базу без мене, — наказав він водієві патрульної машини. — Я пройдуся пішки.

Щоб перетнути місто, часу знадобилося небагато — відстані тут були невеликі, хоч населений пункт цей вважався важливим. Інспектор завернув до Бубжі, повільно простуючи повз аличеві дерева, ще голі вчора, а сьогодні вже вкриті зеленню. Хотів знайти те місце, на яке він звернув увагу під час шаленої погоні за злочинцем, котрий у міліцейських актах був охарактеризований як «лисий хуліган овальної форми з написами іноземними мовами на спині».

Знайшов він його не

1 ... 21 22 23 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витівки Йонатана Коота», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Витівки Йонатана Коота"