Читати книгу - "До зір крізь терня, або хочу бути редактором"

не коштом заміни віками усталених форм, а коштом винайдення нових засобів відтворення дійсности. Прикладом вдалого введення іноземної лексики у нашу мовну стихію може служити хоч би й слово парадуватися – утворене від слів парад і парадувати, яке може заступати цілий вираз виставляти себе на показ. У деяких мовних конструкціях вживання цього слова цілком виправдане. Проте впровадження іноземної лексики потребує певного досвіду, і не завжди і не всім таке впровадження вдається.

Отже, до “іноземців” ми маємо підходити з тією ж міркою, що й до “своїх”: виконуєш належну місію у мові? зрозумілий досить широкому загалу? не викликаєш у читачів спантеличення? – приймаємо до гурту! Не відповідаєш цим вимогам? – бувай здоров і не кашляй!

ГЛАМУРНИЙ чи СПОВНЕНИЙ ЧАРУ (ШАРМУ)?

Появу слова гламурний у текстах сучасників можна зрозуміти. Українська мова потребує слова, що віддавало б зміст англійського glamorous або російського обаятельный. Те, що пропонують словники, не задовольняє авторів. Тому іде пошук. Сказати, що гламурний – вдала знахідка, важко. Не так просто запровадити слово, яке не має жодного “ключа” для його зрозуміння. Для більшости мовців це означатиме розуміння через іншу мову: гламурний – це обаятельный. Такий розвиток мови не можна схвалювати. Розуміти слова однієї мови через іншу мову – не найкраща розв’язка мовних проблем. Треба шукати у своїй мові гідних відповідників, розуміння яких не залежало б від іншої мови. Часто поняття, що його в одній мові окреслює окреме слово, в іншій мові потребує двох слів. Так, наше слово бляха (хата під бляхою) росіянин передасть двома словами кровельное железо. Так само і glamorous краще передавати двома словами – сповнений чару або шарму. Шарм теж іноземець, але вже трохи одомашнений.

МОДУЛЮЮЧИЙ (голос) чи З ПЕРЕЛИВАМИ?

Пише гуморист: “…вона розповідала своїм модулюючим співучим голосом про малярське мистецтво”. Якщо лексема модулюючий має справляти тут гумористичний ефект, то його годі простежити, бо у попередньому й наступному тексті ніяких паралелей ні з голосом ні з дієсловом модулювати нема. Значить, це слово не несе тут гумористичного вантажу. А коли так, то модулюючий у цій цитаті зовсім не на місці. Чи є потреба наші слова переливистий або з переливами заміняти важким і не всім зрозумілим словом модулюючий? Чи не краще сказати: “…вона розповідала своїм співучим з переливами голосом про малярське мистецтво”?

КЛЕВРЕТ чи ПОСІПАКА?

Деякі стилі мови часом вимагають дати “зелену вулицю” саме іноземному слову. Тому вживання того чи того слова – це виключне право автора тексту. Мої ж критичні зауваги треба розглядати як свого роду поради, що розкривають синонімічне багатство мови. Це зокрема стосується і до слова клеврет. Хоч воно не дуже поширене і не всім зрозуміле, у відповідному тексті воно може бути на місці. Але, коли йдеться про текст, призначений для широкого кола читачів, краще вживати свої “з крови й кости” слова. А їх ми маємо задосить: посіпака, поплічник, прислужник, полигач, підпомагач, підлигач. Пише письменник: “…вони… намагаються… настановити слухняних, безликих… клевретів та “сірих кардиналів”. Пересічний читач такого тексту мусить заглядати до словника іноземних слів. Трохи догадливіший – зрозуміє слово клеврет з наведеного в одному ряду сірий кардинал. Щоб полегшити розуміння тексту читачеві, варто відредагувати його так: “…вони… намагаються… настановити слухняних, безликих… посіпак та “сірих кардиналів”.

ГАРМОНІЯ МУНДІ чи СВІТОВА ГАРМОНІЯ?

Зовсім незрозумілий для мене вжиток іноземних слів з наступним перекладом у дужках чи у виносці або примітці. Нащо така подвійна бухгалтерія? Надто, коли іноземними словами названо твір з наступною приміткою, як треба розуміти цю іноземщину. Так, опубліковану в літературному виданні новелу авторка називає “Гармонія мунді” (кирилицею), а у виносці пояснює, що це має значити гармонія світу (я б сказав світова гармонія). Годі зрозуміти, що цим досягається? Чи це сприяє розумінню тексту, чи додає образности викладу, чи це зроблено, щоб виділити твір з-поміж інших, названих своєю мовою? Це питання без відповіді. Я ж не бачу потреби вдаватися до іноземщини у назвах творів як сучасників, так і класиків.

СОЦІУМ чи ЗАГАЛ?

Деяких іноземців бере під своє крило мода. І тоді вони опановують наш мовний простір, як колорадські жуки картопляні поля. До таких слів належить слово соціум. Мені здається, що не всі, хто пускає це слово в люди, до кінця його розуміють, а вживають, бо це модно. Питає інтерв’юерка: “Пане В., з погляду соціуму, Ви належите до… “нових українців”, а чи вважаєте себе таким?”. Чи ж соціум у цьому тексті не те саме, що загал? Чи не простіше сказати: “…з погляду загалу…”?

* * *

Під завісу повторю сказане вище: Іноземці?! Лише у безвиході та із знаком якости!

21. ПОЕТОВУ МОВОТВОРЧІСТЬ – У МАСИ!

Кожна мова перебуває у вічній “перебудові”: одні форми зникають, інші скорочуються, деякі “міняють шкіру” (переосмислюються), деякі повертаються із забуття, а ще деякі народжуються. Це відбувається стихійно продовж віків. Література ж, а надто поезія, служить ніби каталізатором, що прискорює згадані зміни. Чому поезія? Бо, пишучи вірші, поети мусять вкладатися у певні межі, зумовлені ритмом та римами. Тому, поети часто скорочують довгі слова (навмань замість навмання, суцвіть замість суцвіття, притул замість притулок), або навпаки подовжують їх (спрагливий замість спраглий, грозянистий замість грозяний), або творять цілком нові слова (розхарастити – розчистити захаращене, знадовкіл – з навколишніх місць, жужіль-сміття – покидьки суспільства). Цю словотворчість, коли вона якісна, підхоплюють мовці, і вона стає живим