Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 81"

— Слухай, старий! А ти знаєш, хто перед тобою?

— 3наю. Вродливий хлопець, якого після цього рейсу кохатиме вже не якась там дурна і бідна Крістіна.

Ентоні здригнувся і примружив око:

— Кажеш: не дурна й не бідна?.. — і якось недобре посміхнувся: — Хтозна, може, твої слова справдяться. — І вже різко: — Я був акробатом, капітане, тож добре знаю, що таке естетика.

— То чого було гратися в піжмурки?

— Інакше мене не взяли б “туристом”. Я не пошкодував віскі для тих, хто провалився на конкурсі, і вивідав, про що їх запитували. Комісії потрібен був здоровий красивий телепень, і тільки.

“Ну от, маєш! Невже там, на Землі, комусь спало на думку так по-дурному експериментувати? Послати з ними цього на вигляд простакуватого вродливця і подивитися, що з того вийде? Не на тих напали! Треба наказати дружині, щоб та ввела Ентоні дозу антистимуліну. А що, коли це справді входить у задуманий на Землі експеримент?! Ні. Так чинити він не має ні морального, ні службового права… А може, Ентоні їх розігрує?.. Вдає з себе сексуального маніяка?.. Та хай там хоч що, а він, капітан, просто зобов’язаний вжити застережних заходів. Навіть коли це тонко задуманий експеримент, коли вся поведінка Ентоні була запрограмована на Землі”.

Маргарет сиділа у своїй каюті. Вона з цікавістю гортала альбом Ентоні. Сфотографований у різних ракурсах, повітряний акробат дивував публіку своєю відчайдушною сміливістю.

— Маргарет! Я маю сказати тобі щось важливе.

— Я слухаю тебе, Джоні.

— Маргарет, ти повинна зробити одну ін’єкцію.

— Кому?

— Ентоні.

— І яку саме?

— Треба на якийсь час пригальмувати його лібідо.

— Ти збожеволів, Джоні?!

— Так треба, Маргарет. Поясниш йому, що це для профілактики. Заодно зробиш яку-небудь ін’єкцію і мені, аби не викликати в нього підозри.

— Схаменися, Джоні, Це в тобі ревнощі заговорили. Адже немає ніяких підстав! Ти зловживаєш своїм становищем. А це вже підло. Повторюю: підло! І сама я нізащо не піду проти совісті лікаря, проти людської совісті!

— Маргарет! Я роблю це заради твого ж спокою. До того ж я капітан, і за інструкцією маю право вдаватись до таких заходів. Ентоні може стати небезпечним,

— Що ж, тим цікавіше буде для мене й для тебе. Принаймні якась розвага на цій пустельній планеті…

— Досить! Сьогодні ж зробиш те, що я сказав! — Капітан різко махнув рукою, наче щось відрубав.

— Гаразд, гаразд, — якось аж надто хутко згодилася Маргарет. — Я все зроблю. Заспокойся, Джоні!

Однак поспішність, з якою погодилася дружина, капітанові не сподобалась.

— Тільки не спробуй мене обдурити! Це наказ. У корабельному журналі буде зроблено відповідний запис.

— Не турбуйся: виконаю твій наказ. Іди спати! — вже роздратовано відповіла Маргарет і демонстративно заглибилась в альбом.

Виходячи з каюти, капітан мимохіть зупинив погляд на фотографії, що висіла на стіні. “Безперечно, я програю Ентоні”, — подумки розкритикував він себе, дарма що на нього дивився ще зовсім молодий Джон Фейр у парадній формі астронавта.

Сьогодні вони з Ентоні весь день добували уран. Роботи вистачало: видовбати ніші, закласти вибухівку, зібрати й відтранспортувати руду. Акробат працював мовчки, але капітанові здавалося, що той уже не такий похмурий, як учора. Мабуть, лід потроху тане, втішав себе Джон Фейр і з насолодою пригадував ту невимушену атмосферу, в якій він жив під час попередніх рейсів з друзями.

А зовсім змінився Ентоні вже після повернення на корабель. Став на диво чемним, уголос захоплювався капітановими знаннями, його діловитістю. “Певне, і дружини моєї соромиться, — думав Джон Фейр, — не хоче постати в її очах примітивним заздрісником… Хоч, звісно, тут не обійшлось без ліків Маргарет. Ну що ж, працюй тепер на згоду, на мир.

Нарешті запаси паливного матеріалу було поповнено. Задоволені своєю роботою, чоловіки мирно відпочивали в затінку корабля. От тільки Маргарет була не в настрої. Виждавши якийсь час, вона рішуче виклала свою кривду:

— Ви все ходите обидва. А мені знай сиди на одному місці. Джоні, ти ж обіцяв…

— Зачекай, люба. Ось лишень оглянемо “яму”, і тоді… Одне слово, незабаром ти фотографуватимеш своїх ссавців скільки заманеться.

Яма, про яку згадав капітан, зяяла майже в центрі вузької западини і скидалася на глибокий штучний кар’єр. Для геолога знахідка: матеріал аж проситься в руки.

Джон Фейр узявся настроювати датчик. Потім начепив на себе геологічну сумку, узяв торбу для проб і підійшов до краю прірви. Кинув туди камінця — прислухався:

— Ого! Метрів п’ятдесят! Не менше! Ну, Ентоні, лаштуй линву! — І, вже підв’язаний, нараз зупинився, глянув на небо: який контраст із цією чорною безоднею!

— Капітане! Може, полізу я?.. Все-таки акробат?! “Вирішив, що вагаюсь”, — подумав капітан і відповів:

— Воно-то так, голубе, та акробатів чомусь не вчать геології. — І промовисто ляснув по сумці. — Ну, поїхали!..

Все глибше й глибше спускав Ентоні капітана. Обережно і точно за командою. А тому знай мало: хоч і котив градом піт, не переставав фотографувати, клацати датчиком і брати проби. З цією справою треба закінчити сьогодні: завтрашній день належить Маргарет.

Нарешті дно. Шнур відразу ж ослаб — кільцем ліг до ніг. Джон Фейр ще раз увімкнув датчик: еге, тут близько вода!

— Уже дно, капітане?

— Уже! Але спочатку витягнеш торбу з пробами. — Джон Фейр звільнився від шнура і надійно обв’язав ним торбу. — Віра-а-а!

Торба хутко поповзла догори. І раптом капітаном оволодів якийсь неспокій. Що за чортівня?! Ага, то йому пригадалася давня казка, в якій усі скарби витягли нагору, а того, хто їх добув., залишили в підземеллі… Ну-ну, цього ще бракувало! Як тобі не соромно, капітане?!

І зненацька голос:

— Капітане! Залишайся там, унизу! — і після паузи: — Ти непоганий чолов’яга, але я теж хочу мати трохи щастя. Без Маргарет мені нема життя.

— Кинь дурні жарти, Ентоні! — Джон Фейр витер піт з чола.

— По-моєму, нам обом зараз не до жартів. Ти вже доволі нею натішився, тепер віддай іншому… Завтра вона все одно стала б моєю.

— Ентоні! Візьми себе в руки. Ти ж мужчина! Тебе совість загризе.

— Не загризе! Не вперше… Уїл був добрим повітряним акробатом і мав більше шансів заволодіти рукою Мері. Хазяїнової доньки. Та я на півсекунди пізніше кинув йому перекладину… Публіка бачила: він сам упав на манеж.

— Ти без мене нікуди не долетиш.

— Долечу! Маргарет і автопілот допоможуть.