Читати книгу - "Щоденник Лоли"

Ну, але ладно, не хочеться перед святами сваритися. Настрій такий гарний тепер! Не дочекаюся, коли вже вечірка. Ната всіх запросила до себе. Будуть, як завжди, Назар, Тоха, Ася, ми з Пашею.

Перед сном.

Завтра буде дуже сумний день, я, мабуть, не захочу нічого писати, тому запишу все сьогодні.

Завтра — сумний день, тому що це все дуже неправильно. Ставити ялинку без мами, прикрашати її без мами, вибирати подарунки без мами, готувати святковий стіл без мами. Малі вже майже не пам’ятають, як це було, коли мама… була з нами. Хіба що Вадик часом запитує мене: «А пам’ятаєш, як мама...?» Це щось типу нашого з ним секрету. Усе, що він пам’ятає про маму. Але я все одно пам’ятаю БІЛЬШЕ.

Я пам’ятаю, як мама розповідала напам’ять мої улюблені книжки в темряві, коли всі вже спали, а я ні. Бо я найстарша, і мені можна було гратися довше.

Пам’ятаю, як мама м’яла виделкою мені картоплю в супі, бо я любила саме так їсти, а не інакше.

Пам’ятаю, як мама шила до півночі мені костюм СНІГОВОЇ КОРОЛЕВИ, бо я не хотіла бути СНІЖИНКОЮ, як усі.

Пам’ятаю, як обіймала мене, коли народився Вадик, і я дуже боялася, що мама мене більше не любитиме, бо в неї — інша дитина.

Ще пам’ятаю, як одного разу вона пішла на роботу, не попрощавшись. А я бігла за нею, і бабуся не встигла мене зловити. Я бігла і плакала, і дуже боялася, що мама йде назавжди. Тоді мама пропустила свій автобус і, мабуть, її насварили на роботі. Але вона залишилася зі мною. І з того часу зав­жди казала, куди йде й коли повернеться.

Пам’ятаю, як обіцяла повернутися… і як не стримала обіцянки.

Пам’ятаю, як щоразу обіцяла, що ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ. Але… поки що не все добре, мамо.

Це був ідеальний початок року! Звісно, він міг би бути ще ідеальнішим, якби… ну, якби я провела канікули в Єгипті чи Туреччині, чи на Балі, як Ася торік. Але я була вдома, і це трохи псувало настрій та картинку в блозі.

Сніг спершу трохи розтав, а потім знову випав чистий і пухкий. Я навіть не бурчала через те, що малявки весь час тягли мене на вулицю. А все чому? Бо мені для блогу прислали потестити нову парку, новий снуд (шапку теж прислали, але я її тільки для фоток приміряла, ненавиджу шапки, бо після них зачіски мов не було), рукавички кльові. Усе кашемірове, пастельних кольорів — усе, як радить блогерка @­polinaprekrasna. Мало не забула — ще прислали круті зимові хайтопи, що не промокають. Тепер мені не так тяжко буде терпіти цю мерзотну зиму. Тим паче, що вже лишилося всього два місяці до весни, а там — СВОБОДА від теплого одягу!!

Куртку, до речі, прислали на розмір більшу, ніж треба. Тобто як — насправді вона мого розміру, S-ка. Але я завжди ношу верхній одяг розміру XS. Завжди. Це моє правило. Непорушне. Я можу навіть влаштувати скандал чи істерику, якщо консультанти в магазині наполягатимуть, що мені треба «еска». Типу їм видніше.

Вони ж не знають, що з тих часів, коли мама мені у десять купила велику мішкувату куртку, і ця дурацька куртка весь час робила з мене яскраво-рожеву солодку вату, а не Лолу (вона була ще й огидного кольору фуксії — як акцент іще нічого, терпимо, але та куртка була бридка по всіх параметрах!), я ношу лише одяг, який підкреслює фігуру. Ніякого «на виріст», ненавиджу! Тому я спершу думала виговорити все спонсорам просто на пошті, коли отримала посилку, але потім усе-таки написала їм чемного, але дуже безкомпромісного листа з вимогою прислати мені іншу куртку, на розмір меншу. Свою «еску» хай висилають кому хочуть, хоч би й самій Каті Рей. Вона любить оверсайз.

Паша написав, що вони з мамою і братиком їдуть на Різдво до бабусі. Обіцяв дзвонити щодня. Ну-ну. Типу бабуся йому не буде прочищати мозок про «покоління, яке весь час у телефонах». Паша ж слухняний, він, мабуть, дзвонитиме таємно і так, щоб ніхто не почув. Тобто практично ніколи.

Вечірка в Нати була бомбезна. Щоправда, на першому поверсі тусили її батьки з друзями, але нам усе одно поставили дві пляшки шампанського і вино. Усього дві! Боялися, що ми повпиваємося. Сказали, що всім постелили в гостьових кімнатах, але хіба ми лузери якісь, щоб спати в новорічну ніч?!!! (Спойлер: я таки заснула між 23:12 і 23:35, але Паша мене акуратно розбудив і запевнив, що ніхто не помітив!). Назар, як завжди, приніс батькове бухло. Але Натині батьки щось запідозрили й усіх просили показувати свої сумки. Ніякої приватності!

Тут Назар і попалився. Мусив підіграти Натиному батькові, що оце віскі його татусь передав саме для них. Зате Ася, умничка, зуміла пронести пляшку пива, бо її не додумалися перевірити. Асі часом продають пиво без документів! Вона зав­жди хвалиться, що виглядає доросліше, ніж на п’ятнадцять. Але що таке одна пляшка пива на купу народу?!!! Тому вирішили, що всі пригублять шампанське, коли битимуть куранти. Потім хлопці питимуть пиво, а дівчата вино. Але Ася обурилася, що вона теж хоче пива й що це взагалі-то її пиво. Тоді вирішили, що Ася питиме пиво, а Паша вино.

Після півночі Натина мама запросила всіх пройтися до головної ялинки. «Чи ви будете спати?» — вона ТАК це спитала, що ми зібралися менше, ніж за п'ять хвилин. Натині предки прихопили ще шампанського й не дуже рахували, хто з нас скільки випив, тому вже о 4:13 усі спали, крім нас із Пашею. Ми цілувалися під ковдрою. Хлопців, ясна річ, поселили спершу окремо, але коли всі позасинали, Паша прокрався до нас у кімнату й сховався в моєму ліжку. На своєму місці він поклав згорнуту куртку й рюкзак — вийшло так, наче він накрився з головою і спить. Головне тепер було прокрастися назад до того, як усі прокинуться. Але Паша каже, що він у цьому майстер, і я йому вірю, бо щонедільні тренування з паркуру просто так не минають.

Ми цілувалися, мабуть, півгодини. А потім Ната перевернулася, і ми сховалися під ковдру, закривши роти. Сміх розпирав нас обох, бо Паша згадав, як його мама з вітчимом цілувалися в кімнаті, де спали вони з малим,