Читати книгу - "Навколо світу за вісімдесят днів"

Зрозуміло, цікавість поліцейського інспектора не мала меж! Він міркував, чи це, часом, не злочинне викрадення? Чом би й ні, цілком можливо. Ця думка міцно засіла в мозку Фікса, і він одразу збагнув, який зиск міг би мати з цієї обставини. Заміжня ця жінка чи ні, та викрадення очевидне, а це означає, що в Гонконгу можна влаштувати її викрадачеві таку пастку, з якої він не виборсається ні за які гроші в світі.

Та не варто чекати прибуття «Рангуна» в Гонконг. Цей Фоґґ має огидну звичку скакати з одного корабля на інший і, перш ніж Фікс візьметься до справи, той, чого доброго, опиниться вже далеко. Тому треба передусім заздалегідь попередити англійську владу в Гонконгу. Це зробити легко, позаяк пакетбот заходить у Сінгапур, а Сінгапур пов’язаний із китайською територією телеграфною лінією.

Однак, перш ніж діяти і щоб улучити в ціль, Фікс вирішив ще раз розпитати Паспарту. Він знав, що французові неважко розв’язати язика, тому агент наважився порушити своє інкогніто. Не можна гаяти часу. На календарі було 30 жовтня; наступного дня «Рангун» мав прибути в Сінгапур.

Тому Фікс вийшов того дня з каюти й піднявся на палубу з наміром першим підійти до Паспарту й висловити надзвичайне здивування з приводу зустрічі. Паспарту проходжувався на передній частині палуби, як раптом до нього кинувся інспектор зі словами:

— Як, ви на «Рангуні»?

— Містер Фікс тут! — вигукнув приголомшений Паспарту, упізнавши свого попутника з «Монголії». — Як? Я залишив вас у Бомбеї і зустрічаю на шляху до Гонконга! Чи ви, бува, не здійснюєте навколосвітню подорож також?

— Ні, ні, — відповів Фікс, — я збираюся зупинитись у Гонконгу, принаймні на кілька днів.

— Он як? — протягнув трохи здивований Паспарту. — Чого ж я жодного разу не бачив вас після від’їзду з Калькутти?

— Так, трохи занедужав… морська хвороба… Я залишався в каюті… Бенґальську затоку я переношу гірше, ніж Індійський океан. А ваш пан, містер Філеас Фоґґ?

— Цілком здоровий і так само пунктуальний, як його розклад. Жодного дня запізнення! До речі, містере Фікс, ви ж іще не знаєте: з нами їде молода пані.

— Молода пані? — запитав поліцейський, прекрасно вдаючи блаженне невідання.

Паспарту одразу ввів його в курс справ. Він розповів про випадок у бомбейській пагоді, про купівлю слона за дві тисячі фунтів, про справу «сутті», про викрадення Ауди, про судовий вирок у Калькутті й про звільнення під заставу. Фікс, обізнаний про останні події, вдавав, ніби йому нічого не відомо, і Паспарту залюбки розповідав уважному слухачеві про свої пригоди.

— То, — зрештою запитав Фікс, — ваш хазяїн збирається відвезти цю молоду даму в Європу?

— Зовсім ні, містере Фікс, зовсім ні! Ми просто супроводжуємо її до родича, заможного купця в Гонконгу.

«Нічого не вдієш!» — подумки підсумував детектив, намагаючись приховати розчарування.

— По склянці джину?

— Охоче, містере Фікс. Гріх не випити за нашу зустріч на «Рангуні»!

Розділ сімнадцятий,

де під час переїзду із Сінгапура до Гонконга герої порушують і розв’язують певні питання

Від цього дня Паспарту і детектив часто зустрічалися, проте поліцейський тримав себе зі співрозмовником досить обережно й більше не намагався його розпитувати. Раз чи двічі йому вдалося побачити містера Фоґґа, який охоче проводив дозвілля у великому салоні «Рангуна» — у товаристві місіс Ауди або граючи у свій незмінний віст.

А Паспарту почав серйозно замислюватися над тим, як сталося, що Фікс знову трапився на шляху містера Фоґґа. І справді, було чого дивуватися. Цей привітний і послужливий джентльмен спочатку зустрівся їм у Суеці, сів на «Монголію», висадився в Бомбеї, де мав намір затриматися, і несподівано він опиняється на «Рангуні», що йде в Гонконг, — словом, точно повторює маршрут містера Фоґґа. Це варто обмізкувати. Збіг, щонайменше, дивний. На кого полює цей Фікс? Паспарту ладен був заставитися на свої індуські туфлі, які він дбайливо зберіг, що Фікс залишить Гонконг одночасно з ними й, імовірно, на тому самому пароплаві.

Паспарту міг міркувати хоч ціле століття, проте він ніколи не допетрав би, яку місію доручено детективові. Йому й на думку не спало б, що Філеаса Фоґґа «вистежують» як злодія по всій земній кулі. Та людській природі властиво всьому знаходити пояснення, і Паспарту, осяяний раптовою думкою, пояснив собі, і досить правдоподібно, невідступну присутність містера Фікса. Він дійшов висновку, що Фікс не хто інший, як агент колег містера Фоґґа по Реформ-клубу, підісланий ними, щоб спостерігати за правильним виконанням умов навколосвітньої подорожі.

— Точно! Ясно, як удень! — повторював парубок, пишаючись своєю проникливістю. — Він шпигун, якого ці джентльмени пустили по наших слідах. Яка ганьба! Містер Фоґґ — така чесна, така велика людина! І його вистежують за допомогою детектива. Ну, добродії з Реформ-клубу, це вам так не минеться!

Піднесений своїм відкриттям, Паспарту все-таки вирішив нічого не говорити містерові Фоґґу, остерігаючись, що той буде справедливо ображений недовірою своїх суперників. Проте він вирішив при нагоді добряче познущатися з Фікса і висміяти його, не викривши себе.

У середу, 30 жовтня, у другій половині дня «Рангун» увійшов у Малаккську протоку, що відокремлює однойменний півострів від острова Суматри. Неподалік від нього пасажири побачили групу мальовничих гористих острівців.

А наступного дня, о четвертій годині ранку, пакетбот, вигравши півдоби проти розкладу, пришвартувався в Сінгапурі, аби поповнити запаси вугілля.

Філеас Фоґґ записав цей виграш часу в графу прибутків; цього разу наш джентльмен зійшов на берег, бо місіс Ауда забажала прогулятися.

Фікс, якому всі Фоґґові дії здавалися підозрілими, крадькома пішов за ними. А Паспарту, подумки глузуючи з Фіксових маневрів, як зазвичай, пішов по закупи.

Сінгапур — острів невеликий і не справляє значного враження. Йому бракує гір, тобто виразного рельєфу. Проте він по-своєму чарівний. Це величезний парк, перетнутий чудовими дорогами. Гарний екіпаж, запряжений граційними новоголландськими[13] конячками, помчав місіс Ауду й Філеаса Фоґґа однією з цих доріг, серед гущавини пальм із блискучим листям і гвоздикових дерев із напіврозкритими пуп’янками. Звичні для ока європейця тернові сільські огорожі заміняли зарості перцю; сагові пальми й високі деревоподібні папороті створювали тропічний пейзаж; мускатні дерева з ніби полакованими листками наповнювали повітря пряним ароматом; між гіллям стрибало безліч жвавих мавп, а в хащах, напевно, водилися тигри. Тим, хто запитає, чому на такому порівняно маленькому острові досі не винищили цих кровожерних хижаків, треба відповісти, що