read-books.club » Сучасна проза » Не вурдалаки 📚 - Українською

Читати книгу - "Не вурдалаки"

102
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Не вурдалаки" автора Світлана Талан. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 21 22 23 ... 74
Перейти на сторінку:
Ти краще зізнайся, хто тобі так зіпсував настрій? Чи, бува, не Петрусь?

– Не вистачало, щоб я за ним сумувала! Він мені потрібний, як п’яте колесо до воза! – відказую я з деяким роздратуванням, але Валя, на моє щастя, нічого не помічає.

Моя подруга, як завжди, швидко засинає, а я починаю мріяти про неможливе…

…травня 1956 р

За кілька днів я вже навчилася маскувати свій поганий настрій, закрившись у собі, як у мушлі. Валя перестала допікати своїми питаннями, а я мала намір викинути з голови не лише образ Романа, а й сам день, коли його зустріла. Уявила, що це все мені наснилося, а насправді нічого і нікого не було: ані прогулянки в парк, ані знайомства, ані безсонних ночей. Весь вільний час ми з Валею проводили так, як і раніше. Спочатку готувалися до занять, потім читали книжки та вишивали.

…травня 1956 р

Ми засиділися в читальному залі бібліотеки, готуючись до практичних занять. Коли я впоралася із завданням і зібралася йти, Валя зашепотіла:

– Зачекай мене.

– А тобі ще довго?

– З півгодини.

– Петрусю, – звернулася я до нього, – проведеш Валю додому?

Той ствердно кивнув головою, і я вже зібрала книжки, коли Валя шарпнула мене за рукав.

– Що ще?

– Ледь не забула. Повинен Роман прийти. Скажи йому, щоб зачекав мене вдома.

– Добре, – погодилася я і подумала, що всі сили, витрачені на те, щоб викреслити Романа із своєї пам’яті, зійшли нанівець. Я знову побачу його та втрачу спокій.

…Я помітила у вікно Романа, коли він підійшов до хвіртки та розгублено огледівся. Я вийшла на ґанок, махнула рукою: «Заходь». Він трохи завагався, але пішов за мною.

– Проходь, – запрошую. – Сідай, будь як удома. Валя трішки запізниться, тож зачекай її тут.

Говорю до нього, уникаючи погляду. Але відчуваю запах одеколону та цигарок – від цього трішки шумить у вухах та злегка паморочиться в голові. Він починає мене розпитувати: звідки я, де навчаюся. Я відповідаю, і в якусь мить розгублююся та дивлюсь йому прямо в очі. Вони теплі та трішки стомлені. Мені хотілося ось так говорити та говорити. І не важливо про що, аби лише чути його приємний тембр голосу, бачити лагідну посмішку, купатися в ній, як у теплій, чистій та прозорій річці. Хотілося побути з ним наодинці хоча б ще кілька хвилин, але безжальний час нестерпно швидко біг уперед. Кидаю погляд на настінний годинник, і хочеться його розтрощити вщент, щоб він замовк і час зупинився. Мимоволі поглянула у вікно та побачила Валю та Петруся, які підійшли до хвіртки.

– А ось і Валя, – кажу я таким голосом, ніби виношу вирок. Так, це і є мій вирок. Бо за кілька хвилин я залишусь наодинці із сумними думками.

Роман став поруч зі мною, заглянув у вікно. Вони зупинилися та продовжували про щось жваво розмовляти. Петрусь взяв Валю за руку, щось шепнув на вухо, і Валя почала сміятися.

– Вони… Вони зустрічаються? – Роман кивнув у бік Петруся та Валі.

Я промовчала, бо язик вмить прилип до піднебіння. Зараз мені потрібно сказати одне слово «так», і Роман розстанеться з Валею. Це був мій шанс, але я ніколи в житті не брехала. Я не знала, як це робиться.

– Марійко, – сказав Роман і повернув мене себе, заглядаючи в очі. – Петро проводжає Валю? Вони зустрічаються?

Я знову зустрілася з ним поглядом і розтанула у ньому до кінця.

– Так, – прошепотіла я, ніби під гіпнозом його погляду. Від слів брехні світ навколо пішов обертом, і я ледь не зомліла.

– Буду чекати тебе завтра в парку о шостій вечора. Нам треба побалакати. Прийдеш? – запитує Роман уже біля порогу.

– Так, – шепочу спраглими губами.

Роман прожогом кидається надвір, пробігає повз Валю та Петруся. Валя навіть не встигла зрозуміти, що трапилося. Я знесилено сідаю на стілець та намагаюся зрозуміти себе. Чому я збрехала? Як я могла?! Навіщо зрадила найкращу свою подругу? І як я тепер буду дивитися їй у вічі? Від такого напливу питань та думок мені стає моторошно. Світ навколо починає обертатися з шаленою швидкістю, і я майже знепритомніла в той час, коли до кімнати зайшла Валя. Вона швидко вклала мене в постіль, збризнула обличчя прохолодною водою.

– Що з тобою? – запитує вона з такою турботою, що мені стає так соромно. З очей самі покотилися сльози.

– Голова болить, – кажу їй і ловлю себе на думці, що вже другий раз поспіль брешу.

– Я ж казала, що тобі треба розвіятися, а ти все сидиш тут, то читаєш, то вишиваєш. Зовсім не дихаєш свіжим повітрям!

Валя приносить змоченого водою рушника, прикладає його мені до скронь. «Пробач, Валю, – кажу я подумки. – Я не винна. Винні його очі». І знову сльози починають стікати по моєму обличчю.

…травня 1956 р

У суботу Валя почала збиратися їхати в село до батьків.

– Я не поїду цього разу, – сказала я їй та відвела погляд.

– І чому ж це? – здивувалася подруга. – Позавчора збиралася, а сьогодні передумала?

– Голова щось болить, – кажу я і ловлю себе на брехні.

І скільки тепер мені треба буде жити й обманювати? День? Два? Місяць?

– Не вигадуй, – Валя сідає поруч, обнімає мене за плечі. – Хочеш залишитися вдома та розводити тут сирість?

– Просто хочу відпочити, трохи відлежусь, і все буде добре. Напевно, я перевтомилася.

– Найкращі ліки – рідна домівка.

– Не вмовляй, – кажу я їй, а думаю про те, що ця поїздка могла б виправдати мене, бо закінчилося б усе з Романом, так і не розпочавшись.

Але як уміють зваблювати його очі! Від них не сховаєшся, нікуди не дінешся. Понад усі мої сили відмовитися від побачення.

Валя склала речі у валізу.

– І як все це я поясню твоїм батькам?

– Скажеш, що готуюся до екзаменів. Не кажи їм, що я занедужала. Добре?

– Гаразд, – погоджується подруга. – Але май на увазі: коли я повернуся, щоб була, як свіжий огірочок на грядці після дощу. Домовились?

– Так, – киваю головою на знак згоди.

Хтозна, як воно буде за два дні. Можливо, Роман зопалу призначив мені побачення. Хоче зробити Валі боляче? Чи дійсно має намір зустрітися зі мною? Нічого, нічого не знаю.

Ледь Валя вийшла за поріг, я почала збиратися на побачення. Ніколи ще не бачила себе такою розгубленою та безпорадною. За що не візьмуся – все валиться з рук. Косу довелося переплітати кілька разів. Перепрасувала ще раз свою сукню, мало її

1 ... 21 22 23 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не вурдалаки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не вурдалаки"