Читати книгу - "Не такий"

апаратури, після крику та свисту незадоволених старшокласників, всі загони розійшлися по своїх будиночках, і дітям нарешті дали спокій — кожен міг робити, що хотів. Однак при цьому всіх суворо попередили, що відходити від будинку далі ніж на п’ять метрів не можна, перебігати із одного до іншого — також. Виходило, що можна або посидіти на лавочці біля ґанку, або подивитись телевізор у холі.

Потап улігся на ліжко, дістав книжку, яку прихопив із дому, та поринув у читання. Хлопці-сусіди трохи покрутилися біля нього, а потім пішли дивитись телевізор. Після важкого психологічно дня Денис незчувся, як задрімав.

— Шухер! — несподівано вирвав його зі сну голосний крик. — Землетрус! Стеля падає! Тікайте, хто може! — лунало звідусіль.

Потап розплющив очі і побачив, що на нього справді падає біла стеля. Переляканий хлопець зойкнув і покотився вбік. Упав на підлогу, став навкарачки і поповз до дверей, намагаючись втекти з епіцентру землетрусу… Раптом задзвенів голосний сміх Севи і Славка. А тоді й Тараса з Сашком. Хлопці стояли біля Потапового ліжка, тримаючи за чотири кути біле простирадло, яке ще мить тому правило за стелю, що так несподівано «обвалилася» на Дениса. Вони аж трусилися від реготу, хапаючись за животи і тикаючи пальцями у Потапа.

Денис, так і не оговтавшись, зиркав то на одного, то на іншого. Потім уявив, як він повзе по підлозі до виходу, і теж зареготав, позбуваючись образи, страху і денного негативу.

Через півгодини всі заспокоїлись і Потап нарешті заснув. Більше сюрпризів тієї ночі не було.

Розділ 18

За вікном ледь сіріло. Денис прокинувся навіть раніше, ніж просурмили загальний підйом. Він тихенько, намагаючись не розбудити своїх сусідів, встав, одягнувся і вийшов на вулицю.

У таборі було тихо. Тільки біля їдальні снували люди та до адмінкорпусу брели ще сонні вожаті, щоб спланувати черговий день своїм підшефним і відзвітуватися перед Колобком. А от «дітки», яких учора півночі не можна було вкласти, тепер досипали, закутавшись у ковдри і похропуючи уві сні.

Денис зупинився на ґанку. Високі сосни, що оточували будиночки, пронизливо пахли хвоєю. На них щебетали невідомі хлопцю пташки, що пурхали з гілки на гілку і косили цікавими очима на дивака, який бозна-чого зірвався з теплого ліжка в таку рань. Сонце першими, ще не певними своєї сили, промінцями освітлювало верхівки дерев, перетворюючи їх на золотаві корони на зелених маківках.

«Яка краса! — подумав Потап. — У місті такого не побачиш!» І неквапом потрюхикав доріжкою до стадіону, вдихаючи на повні груди цілюще повітря, від якого навіть трохи макітрилося в голові. Наблизившись до майданчика, Денис помітив, що там хтось є. «От не пощастило!» — незадоволено подумав хлопець, який любив тренуватися сам, уникаючи компанії і дошкульних жартів на свою адресу. Він спинився, вагаючись: іти далі чи розвернутися і побігати деінде? Зітхнув, вирішив, що тут його все одно ніхто не знає, і таки пішов на стадіон.

Навкруги зеленого футбольного поля намотував кола Жека. Побачивши Потапа, підбіг ближче і зупинився.

— Ти, малий, чого прийшов сюди в таку рань!? Сплутав щось? Зарядка через дві години, а тут люди спортом займаються! — насмішкувато сказав учорашній його захисник.

— Ну, і я прийшов спортом займатися! — Денис витримав погляд зеленуватих очей з іскорками недовіри.

— Ти ба! Я думав, що ти, матусин синок, тільки їсти й можеш, судячи із твоєї спортивної фігури, а тут он як! — посміхнувся Жека. Денис навіть не образився, як звичайно, на такі слова. Торнадо дивився на нього підбадьорливо, з прихованим здивуванням. — Ну-ну! Не буду заважати!

Він відвернувся і побіг далі, вже не звертаючи на Потапа уваги. Той побіг і собі. Намагався не відставати від Жеки, але це йому погано вдавалося. Виявилося, що його «олімпійська» швидкість насправді не така вже й олімпійська: поки Потап пробігав одне коло, Торнадо долав аж три, обганяючи його по мокрій росяній траві та додаючи злості й невпевненості в собі. Врешті Потап задихався і сів на напівзруйновану трибуну.

— А от сідати під час тренування не рекомендується! — почув він голос за спиною і обернувся. — Хочеш чогось досягнути — весь час рухайся. А хто тебе тренує вдома? Тато? — спитав Жека, розминаючи ноги і виконуючи різні рухи руками.

— Немає в мене тата! — крикнув Потап.

— Помер!? — обличчя Жеки враз стало серйозним.

— Та ні! — злякано замахав головою Потап і несподівано для самого себе розповів історію про втечу батька, про злощасний медогляд та своє рішення змінити зовнішність і долю.

Жека забув про своє «весь час рухайся», сів на холодний бетон біля Дениса і уважно слухав кумедного опецькуватого хлопчиська, якого йому стало шкода ще вчора, коли Канава почав показувати свої понти. Він уже й не пригадував, як його звати, та щось у товстунові пройняло його «зачерствілу» бійцівську душу. На знак поваги до характеру нового знайомого, Жека легенько стусанув його кулаком у плече, і Потап відчув, як у нього почала німіти рука…

— Язиком плескати — не мішки з цементом вантажити! — підсумував Жека. Потап сидів знічений і переляканий своєю відвертістю: не кожного дня відкриваєш душу перед фактично незнайомою людиною! Та й реакції Жеки на свою оповідь він не зрозумів.

— Ну, чого сидиш? Пішли! Тепер разом тренуватися будемо! — Жека ще раз підбадьорливо ляснув Потапа по плечу. Той потер забите місце і з подивом втупився у Торнадо. — Давай, давай! Я і так через тебе з плану вибився! — підганяв Жека. Він на мить зупинився перед Денисом. — Дозвольте відрекомендуватися! Тепер я ваш особистий тренер! Мене звати Клименко Євген Дмитрович. Друзі іноді кличуть Климом.

— Потапенко Денис Сергійович! — і собі розкланявся Потап.

Задоволений Євген Дмитрович, який так ненав’язливо освіжив у пам’яті ім’я свого підопічного, знову взявся енергійно махати руками. А Потап, радий такому неочікуваному результату бесіди, зіскочив з трибуни на мокру траву і почав повторювати усе за своїм тренером. Але Жека не просто так отримав прізвисько Торнадо. Вже через три хвилини Потап знесилено опустив руки. Так він не втомлювався навіть після години своїх занять!

— Чого стоїмо, витрішки продаємо! Працюй! — несподівано жорстким голосом гукнув Жека. — Не будеш старатися, підеш із малюками в «піонербол» грати, там якраз твій рівень тренувань!

Тоді Потапенко по-справжньому розлютився і з подвійною енергією замахав ногами, які ледве піднімав до пояса. Тим часом Жека закидав ноги мало не вище голови.

— А тепер розтяжечки! — порадував тренер, ще кілька разів махнув ногами і сів на шпагат. — Е-е-е! Ти що робиш? — схопився на рівні, побачивши, що Потап збирається зробити те саме. — Голова для чого