read-books.club » Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

174
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Твори в 4-х томах. Том 2" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 21 22 23 ... 231
Перейти на сторінку:
англійської? — спитав він офіціантку.

— Так, сер. По-німецькому, по-французькому, місцевими говірками.

— Може б, ви чогось випили?

— Ні-ні, сер. Нам заборонено випивати з клієнтами.

— То, може, закурите сигару?

— Ой що ви, сер, — засміялася вона. — Я не курю, сер.

— І я не курю, — мовив Джонсон. — То погана звичка.

Офіціантка пішла, а Джонсон закурив сигарету і взявся до

кави. Годинник на стіні показував чверть на десяту. Його наручний годинник трохи поспішав. Поїзд мав прибути о десятій тридцять, плюс година спізнення — отже, об одинадцятій тридцять. Джонсон гукнув офіціантку:

— Signorina [12]

— Чого бажаєте, сер?

— Чи не погодилися б ви розважитись зі мною? — спитав Джонсон.

Офіціантка почервоніла.

— Ні, сер.

— Я не маю на думці нічого поганого. Чи не прогулялися б ви разом зі мною по вечірньому Веве? Коли хочете, візьміть із собою якусь подругу.

— Мені треба працювати, — відказала офіціантка. — Я тут на роботі.

— Знаю, — сказав Джонсон. — А може, хтось підмінив би вас? За громадянської війни таке часто робили.

— Ні-ні, сер. Я повинна бути на місці сама.

— Де ви навчалися англійської мови?

— У школі Берліца, сер.

— Розкажіть мені про це, — попросив Джонсон. — Як, буйна там була братія? З дівчатами рукам волю давали? А жевжики теж були? Скотта Фіцджеральда ви часом не зустрічали?

— Пробачте?

— Цебто чи були студентські літа найкращою порою у вашому житті? А яку команду виставила школа Берліца минулої осені?

— Ви жартуєте, сер?

— Хіба що трішечки, — сказав Джонсон. — Ви премила дівчина. То як, не хочете розважитися зі мною?

— Ні-ні, сер, — відказала офіціантка. — Може, подати вам ще чогось?

— Так, — мовив Джонсон. — Ви можете принести мені картку вин?

— Авжеэк, сер.

Узявши картку, Джонсон перейшов до столика, де сиділи троє носіїв. Вони підвели голови й подивилися на нього. То все були літні люди.

— Wollen Sie trinken? [13] — спитав він.

Один з носіїв кивнув головою і усміхнувся.

— Oui, monsieur [14].

— Ви говорите по-англійському?

— Oui, monsieur.

— То що ми питимем? Connais-vous de champagnes?

— Non, monsieur.

— Faut les connaître [15],— сказав Джонсон. — Fräulein! — гукнув він офіціантку. — Ми питимем шампанське.

— Яке саме зволите, сер?

— Найкраще, — відказав Джонсон. — Котре тут найкраще? — спитав він носіїв.

— Le meilleur? [16] — перепитав носій, що говорив перше.

— Тільки так.

Носій дістав з кишені окуляри в золотій оправі і схилився над карткою. Тоді провів пальцем по чотирьох друкованих на машинці рядках з назвами та цінами.

— «Спортсмен», — мовив він. — «Спортсмен» — найкраще.

— Ви згодні, панове? — спитав Джонсон двох інших носіїв.

Один кивнув гбловою. Другий сказав по-французькому:

— Сам я на цьому не розуміюся, але про «Спортсмена» чув не раз. Кажуть, добре вино.

— Пляшку «Спортсмена», — мовив Джонсон до офіціантки. Тоді поглянув на ціну в картці: одинадцять швейцарських франків. — Ні, дві пляшки. Ви не будете проти, якщо я підсяду до Sac? — спитав він носія, котрий запропонував «Спортсмен».

— Сідайте, прошу. Отут, коли ваша ласка. — Носій усміхнувся до нього, складаючи свої окуляри й ховаючи їх у футляр. — Певне, у пана сьогодні день народження?

— Ні,— відказав Джонсон. — У мене аж ніяк не свято. Моя дружина вирішила подати на розлучення.

— Он як, — мовив носій. — Справді, не свято.

Другий носій похитав головою. Третій був начебто глухуватий.

— Воно, власне, цілком звичайна річ, — сказав Джонсон, — як ото перші відвідини зубного лікаря чи там перше нездужання у дівчини. Але мене це гнітить.

— Та й не дивно, — озвався найстарший літами носій. — Я розумію вас.

— А серед вас, панове, немає розлучених? — спитав Джонсон. Він уже перестав зумисне калічити слова й говорив тепер правильною французькою мовою.

— Ні,— відказав носій, що вибирав шампанське. — Тут розлучаються рідко. Трапляються, звісно, розлучені чоловіки, але їх небагато.

— А в нас навпаки, — сказав Джонсон. — Мало не кожен — розлучений.

— Це так, — підтвердив носій. — Я читав у газеті.

— Сам я, правда, трохи припізнився, — провадив Джонсон. — Це я вперше розлучаюся. А мені вже тридцять п'ять.

— Mais vous êtes encore jeune, — сказав носій. Тоді пояснив своїм товаришам: — Monsieur n'a que trente-cinq ans [17]

Ті закивали головами.

— Ще дуже молодий, — докинув один.

— І ви справді оце вперше розлучаєтесь? — запитав носій.

— Поза всяким сумнівом, — відказав Джонсон. — Mademoiselle, відкоркуйте, будь ласка, вино.

— А скільки коштує розлучення?

— Десять тисяч франків.

— Швейцарськими грішми?

— Ні, французькими.

— A-а… Швейцарськими це буде дві тисячі. Теж не дешево.

— Не дешево.

— То навіщо ж розлучатися?

— Бо від вас цього хочуть.

— А навіщо цього хотіти?

— Щоб одружитися з кимось іншим.

— Але ж це дурниця.

— Цілком з вами згоден, — сказав Джонсон.

Офіціантка налила всім чотирьом шампанського. Вони піднесли келихи.

— Prosit [18] — мовив Джонсон.

— A votre santé, monsieur, — сказав носій. Його товариші докинули: — Salut [19].

Шампанське мало смак солодкого рожевого сидру.

— А що, у Швейцарії так заведено — відповідати іншою мовою? — спитав Джонсон.

— Та ні,— відказав носій. — Але по-французькому наче культурніше. До того ж тут la Suisse Romande [20].

— Але ж ви говорите по-німецькому?

— Еге ж. Там, звідки я родом, усі говорять по-німецькому.

— Зрозуміло, — мовив Джонсон. — То ви, кажете, ніколи не розлучались?

— Ні. Надто вже дорого це коштує. Та я й одружений ніколи не був.

— Он як, — сказав Джонсон. — А ці панове?

— Вони одружені.

— Вам подобається бути одруженим? — спитав Джонсон одного з тих двох носіїв.

— Що?

— Подружнє життя вам до вподоби?

— Oui. C'est normale.

— Авжеж, — підтакував Джонсон. — Et vous, monsieur?

— Ça va, — відказав другий.

— Pour moi, — сказав Джонсон, — ça ne va pas [21].

— Пан збирається розлучитись, — пояснив перший носій.

— А-а, — протяг другий.

— Ага, — мовив третій.

— Ну що ж, — сказав Джонсон, — здається, тему вичерпано. 'Мої турботи вас не цікавлять, — звернувся він до першого носія. — Та ні, чому, — заперечив той.

— Гаразд, поговорімо про щось інше.

— Як хочете.

— Про що ж би нам поговорити?

— Ви до спорту охочі?

— Ні,— відповів Джонсон. — А от дружина моя — так.

— А чим розважаєтесь ви?

— Я письменник.

— І багато за це платять?

— Ні. Але згодом, коли здобудеш ім'я, — багато.

— Цікаво.

— Ні,— сказав Джонсон, — нецікаво. Пробачте, панове, але я мушу вас залишити. Зробіть ласку, випийте другу пляшку самі.

— Але ж до поїзда ще три чверті години.

— Я знаю, — мовив Джонсон.

Підійшла офіціантка, і він заплатив за вино й за свою вечерю.

— Ви йдете, сер? — спитала вона.

— Так, — відказав Джонсон, — піду трохи прогуляюся. Валізи я залишу тут.

Він надів шарф, пальто і капелюх. Надворі густо сипав сніг. Джонсон озирнувся крізь вікно на

1 ... 21 22 23 ... 231
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в 4-х томах. Том 2"