Читати книгу - "Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр."

визначити плебісцит під нейтральним доглядом і Паризька мирна конференція[157]. Однак у відповідь угорські власті надіслали до Ясіні 600 вояків-«сейкелів» для наведення порядку. Але Гуцульська народна рада не скорилась. За два дні перед Різдвом Христовим на таємній нараді було домовлено, що на Святий вечір її члени підуть «колядувати». Того ж вечора створили повстанські загони з добровольців, а на третю годину ранку 7 січня 1919 р. було взято у полон 504 мадярських вояків.

Відтак командування ГА терміново розробило наступальну операцію для двох військових груп, які одночасно вийшли із Коломиї і Станиславова. 8 січня повстанці і стрільці Галицької армії взяли залізничні станції Кваси, Білини, Рахів, Берлебаш, Трибушани. З боями звільнено села Вишову, Борщу, Кречунів, Миково (нині в Румунії), Великий Бичків та інші. Запас боєприпасів поповнився після роззброєння австрійського ешелону, який ішов транзитом через Ясіню. Чималу допомогу надавало місцеве населення: визволителів зустрічали хлібом-сіллю, урочистими процесіями та церковними дзвонами.

У ті ж дні Гуцульська армія поповнилася сотнями добровольців. У двох куренях уже налічувалося тисячі стрільців. Ще один доформовувався у Бичкові для походу на Тячів і Хуст. Основні сили повстанців зосередилися під містом Марамороський Сигот. Найзапекліші бої відбулися в його передмісті – на залізничній станції Комора. Після поразки під містом сейкелі втекли з нього. Населення Сигота – українці, угорці, євреї – щиро вітало переможців. На багатьох будинках замаяли синьо-жовті прапори.

Однак керівництво Гуцульської армії, якою командував сотник УГА Воробець, дещо втратило пильність, бо до Хуста значних угорських сил уже не було, і здавалося, що час визволення всієї Мараморощини близиться. Але 21 січня на передові пости, що знаходилися за 10–12 кілометрів від Сигота, напали румунські регулярні війська. За короткий час зав’язалися бої на вулицях міста. Добре озброєна на той час і переважаюча кількістю румунська дивізія перемогла. 60 стрільців коломийської групи загинули у боях, багато потрапило у полон. Лише 170 чоловік змогли врятуватися, прорвавшись поїздом до Ясіні через села, в яких підняли бунт угорсько-німецькі заколотники. Румуни окупували Великий Бичків, Луг, Хмелів. В інших селах під протекторатом румунських військ була відновлена угорська влада. Почався жорстокий терор.

Поразкою завершився й мукачівський рейд станиславівської групи ГА – мадярські відділи виявилися значно сильнішими[158].

У ці драматичні дні до Хуста з’їхалося 420 делегатів Всекарпатського конгресу. Його учасники схвалили допомогову акцію ЗУНР і висловились за возз’єднання із Соборною Україною. Наприкінці під радісні оплески присутніх голова зібрання Михайло Бращайко зачитав резолюцію:

«1. Всенародні збори угорських Русинів-Українців з дня 21 січня 1919 року висказують з’єднання всіх Русинів-Українців з комбатів: Мараморош, Спиш, Абауйторна й прилучення Русинами-Українцями заселених земель до Соборної України, просячи, щоби нова Держава при виконуванню цеї злуки узгляднила положення цих Русинів-Українців. Для того всенародні збори заявляють, що руський народ Угорщини закон про Руську Країну, даний в Будапешті року 1918-го, не признає законом, бо повстав без його волі і без заступництва народу.

2. З огляду на повище рішення збори постановляють, що руський народ не пішле послів своїх до угорського парляменту.

3. Всенародні збори просять, щоб українські війська засіли землі, заселені русинами-українцями на Угорщині й щоби заосмотрили населення, живуче серед тяжких харчевих відносин, поживою.

4. Всенародні збори витають всі визволені народи австро-угорської монархії: Чехословаків, Румунів, Поляків і Німців…

5. Народні збори вібирають для ведення справ русько-українського народу Центральну Народну Раду зі ста членів й уповажують її заступати Русинів на Угорщині й всюди, де цього потрібно, проти всіх інших народів і зробити все, що кожного часу в інтересі русько-українського народу уважає за потрібне…»[159]

Але реалізувати ці патріотичні помисли не вдалося. Гуцульська армія і гуцульські підрозділи зазнали тяжких втрат, і республіка у межах Ясіні та навколишніх сіл протрималася тільки до червня 1919 р. На довше не вистачило озброєння та набоїв. Ясіню окупували румунські солдати, а невдовзі при потуранні Антанти частину краю було включено до складу Чехо-Словацької Республіки. Що ж до угорського уряду, то він не приховував своїх полонофільських поглядів, прагнучи знайти у Бельведері союзника проти Праги. Але, потребуючи допомоги і Польщі, і ЗУНР, офіційний Будапешт прагнув примирення двох конфліктних сторін, і М. Карої виступив навіть із пропозицією посередництва у польсько-українських переговорах[160]. Однак до цього не дійшло.

Закріпити те, що створено всенародним зривом

Завести негайно лад, публічну безпечність і спокій

Нова республіка на Придністров’ї (багата на нафту, газ, сіль, озокерит, цілющі води, ліс) одразу ж помічена не тільки світовими телеграфними агенствами, але й знаними політиками і бізнесменами, честолюбивими військовими. За площею – 70 тис. кв. км[161] – вона майже не відрізнялася від інших середніх держав континенту, скажімо, Австрії, Угорщини чи Греції. Правда, такою вона залишалась недовго, оскільки упродовж місяця майже половина її території була насильно відшматована Польщею і Румунією, а у січні ще й Чехословаччиною. На півночі потенції гальмувались військами радянської країни. Отож осідками демократичного життя стали лише сорок українських повітів Галичини.

Щодо населення – 6,2 мільйона людей, то нова республіка залишала позаду Швецію, Норвегію, Фінляндію, Голландію, Данію. Але це, повторюємо, лише на початку листопада, наступні півроку – десь 5 мільйонів. 71 відсоток населення становили українці, 14 – поляки, 13 – євреї, 2 – інші, головно німці; 62 відсотки вважали себе греко-католиками, 18 – римо-католиками, 13 – іудеями, 6 – православними[162]. Більшість населення проживало в селах і займалось сільським господарством.

Одразу ж після перейняття влади 5 листопада Українська Національна Рада звернулася до народу з програмним маніфестом:

«Український Народе! Всенароднім зривом сотворив ти, Український Народе, на прадідній землі Осмомисла, Давида і Льва свою власну державу. Українська національна Рада в нашій старій столиці Львові взяла верховну державну власть у руки, а Український Нарід, всі його верстви, йдучи за її покликом, доховав сього з достойною подиву одчайдушністю в цілім нашім краю.

По пятьсот сімдесят і осьми літах неволі, упокоєння і наруги став Ти, Український Народе, знов сам собі господарем на своїй землі, сам собі сувереном.

Пірвані кількасотлітні кайдани, розвалена довговічна тюрма і перед Тобою, Український Народе, відчиняється соняшний шлях до світлої народної будуччини.

Подвиг твій, се побіда правди над кривдою, волі над неволею, світла над тьмою, народоправства над олігархією, над поневоленєм більшості упривилейованою меншістю!

Український Народе! В сотвореній Тобою державі не буде поневолення нації нацією і не сміє бути панування багатших та економічно сильніших над бідними й економічно слабшими. В Українській Державі всі горожани без ріжниці мови, віри, роду, стану чи пола