Читати книгу - "Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
І я обрав. Знаєте кого? ДИТИНУ! І ТУ, І ДРУГУ!
І видихнув світ із полегшенням. Закрутився знов.
– Яка дорога у вас кава! – здивувався чоловік у береті, коли до нього підійшов офіціант. – Я такої ціни не подужаю! Ви рублі приймаєте?
– На жаль, ні.
– А де у вас обмінка?
– На першому поверсі.
– А їжу для кота де можна придбати?
– Я не знаю…
– Цікаве місто Київ. Люди цікаві… – Встав і вийшов геть.
За два дні у Святошинському РАГСі ми потайки від усіх розписалися.
«Вам марш Мєндєльсона ставити?» – запитала тьотя Юля (на грудях бейджик Юліана Свята – реєстратор РАГС) під час процедури підписання усіх нормативних актів. У відповідь я розреготався так, що вона, здається, трохи злякалася. Це був нервовий сміх загнаної у кут людини.
Але я будь-що поставив собі зберегти життя обох дітей. Я не знав і не розумів, що чекає на мене далі. Я не знав, як я скажу Марині про одруження з Анжелою, яка теж чекає на мою дитину. Я не знав, де я буду жити і взагалі куди мене винесе цей поворот долі. Жив одним днем і просив Господа Бога якось владнати усю ту катавасію, яку заварив сам.
Розрадою у цей період були чи не найдовші та найцікавіші за усе моє життя подорожі. Наприкінці лютого ми з командою одного телеканалу полетіли на острів Реюньйон знімати проект «Ігри патріотів», де гасали з бичками, пили пиво «Ля Додо» та купалися з акулами. Потім я організовував дилерську конференцію компанії «Київстар» у Малайзії. Затим возив приватних замовників на Принцеві острови. На початку травня народилася Іванка, а вже у червні ми знову поїхали знімати чергову серію «Ігор патріотів», цього разу – на Лазурне узбережжя Франції.
До кінця червня я жив із Мариною, але коли живіт у Анжели остаточно заокруглився, наважився розповісти їй усе. Сухо, вольово, без подробиць сказав: «Я мушу йти, бо знов зустрічаюсь з Анжелою, яка теж вагітна від мене!» Все.
Звістку цю вона перенесла стоїчно. З нею не трапилося істерики і не зникло молоко. Тільки й сказала: «Бог тебе покарає!».
«Згоден!» – кивнув я головою й озирнувся на свого янгола-охоронця, який мені підморгнув: «Не хвилюйся, все владнаємо!»
Вона велика жінка. Марино, я безмірно тобі вдячний за Соню та Іванку, за твою мужність, силу, за поблажливість до твого хиткого і непевного чоловіка, який заплутався, закрутився у вихорі марнославства, гламурних витребеньок, якихось комплексів, розваг, подружніх зрад – усього того, що зазвичай трапляється з чоловіками за тридцять, коли вони тільки починають дорослішати й шукати свою самість, дорогою набираючися смертних гріхів і розплачуючись за них усе життя. Дякую тобі. Я твій боржник.
За два тижні ми з Анжелою взяли кредит у триста тисяч і купили чарівний будиночок на Осокорках.
А тепер хочу звернутися до дітей.
Любі мої, кохані Іванка та Андрійчик. Ви народилися з різницею у п’ять місяців. Але ви народилися! Ви обоє живі, здорові, й у вас попереду ціле життя! Я щасливий, що все сталося так, як сталося. Я б не пережив смерті когось із вас. Ви можете ображатися на свого батька, бо він не приділяв вам стільки уваги, скільки мав би приділяти. Проте я кожному з вас подарував життя. Можливо, хоч це спокутує частину того гріха, який я взяв на душу. Подивіться одне одному в очі й посміхніться, бо ви бачите свого брата і свою сестру. Ви бачите світ і бачите сонце. Ви бачите квіти, дощ і ластівок у небі. А ваш ненароджений братик сидить на небі й трохи вам заздрить. Люблю вас безмежно усім серцем.
Ваш слабкий, емоційно нестабільний, недосконалий батько.
* * *
– Але якщо зазирнути в глиб музичної історії України, то виявиться, що багато пісень, які ми знаємо як російські, мають абсолютно автентичне українське звучання. Зокрема знамените «Яблучко» чи «Я мілого узнаю по походкє», або «С одєсского кічмана». Москалі по-простому їх у нас украли і привласнили, а українські тексти загубилися в історії. Проте наше завдання – їх відшукувати, відмивати від мулу, пороху брехливих нашарувань та знову повертати до вжитку. Так сталося і з наступною піснею, більше знайомою слухачам як «Поручік Галіцин». Хоча народилася ця пісня у бандерівських криївках і звучала так:
Четверту добу ми не бачимо сонця,
Сльозиться у схроні зволожений мур.
Не плачте душею, мій друже Ковалю,
Бо дуже нелегко й мені самому.
Уже котрий тиждень чекаєм нагоди,
Коли запалає Вкраїна в огні.
Мій друже Ковалю, затягнемо пісню,
Бо дуже нелегко й самому мені.
Кудись наші коні помчали далеко
І долю понесли у зоряну ніч.
Нам сниться в розлуці згорьований батько,
Зсивіла дружина приходить у сни.
А нам би одверто агітки лукаві
Розбити об святість твердої руки,
Та іменем нашим свої чорні справи
Ізнову прикрили московські полки.
І мачуху-долю, й брехливу неславу
Нам подарували звитяжні роки.
Тож будьмо незламні, мій друже Ковалю,
На славу Вкраїни, на вічні віки!
Пісня десята
З чого починалась Московія?
(відео – Ютуб за тегом: Орест Лютий «З чого починалась Московія?»)
– Перед тим як виконати наступну пісню, я хочу неодмінно порадитися із залом, – Орест пильно вдивляється в обличчя глядачів. – Вам відомо, що ми використовуємо у нашій творчості певну кількість дозованої та вмотивованої ненормативної лексики. Нам часто закидають: «матюки перетворюють тебе на москаля». Згоден! Татаро-монгольська, московітська лайка є неприпустимою у побуті й свідчить про зіпсованість лінгвістичного запасу та неповноцінність психоемоційної системи індивіда, який подібну лайку вживає. Але скажіть мені: чи може слово бути зброєю проти ворога, якщо той не спроможний сприймати цивілізованих норм діалогу?
Чи робить москалем нашого патріота-українця автомат Калашникова у його руках, спрямований у бік колорада? Зауважте, автомат розроблений російським інженером і виготовлений на тульському або іжевському заводах. Відповідь однозначна – ні! Так і наші пісні, містячи певну дозу московітської отрути, є справжньою протиотрутою проти радянських імперських міфів та сучасних ідеологічних кліше путінських пропагандистів.
Але оскільки ми анонсували, що перше відділення буде «лагідним», мушу таки порадитися із залом, бо в наступній пісні присутні три слова, які належать до вищезгаданої лінгвістичної групи «нецензурної лайки». Давайте проголосуємо – хто за те, щоб замінити ці слова на цензурований варіант? (У залі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей», після закриття браузера.