Читати книгу - "Фундація та Імперія"

вдало – якби він присвятив себе загарбницьким війнам на краю Галактики? Як довго йому вдалося би протриматися подалі від столиці, перш ніж хтось підняв би штандарт громадянської війни і змусив його повернутися додому? Соціальне середовище Імперії нагадало би про себе.

Я колись сказав Ріосу, що усієї сили Імперії не вистачить, щоб змусити «мертву руку» Гарі Селдона відхилитися від курсу.

– Добре! Добре! – Форелл не приховував свого задоволення. – То ви хочете сказати, що Імперія вже більше нам не загрожуватиме?

– Здається, що так, – погодився Барр. – Навряд чи Клеон доживе до кінця року, а тоді напевне почнеться боротьба за престол, що може означати останню громадянську війну для Імперії.

– Тоді, – сказав Форелл, – у нас більше немає ворогів.

Барр замислився.

– Є ще Друга Фундація.

– На іншому кінці Галактики? Це буде точно не в найближчі століття.

Деверс раптом озирнувся і його обличчя потемнішало, коли він глянув на Форелла.

– Можливо, існують внутрішні вороги.

– Тут? – холодно перепитав Форелл. – Хто, наприклад?

– Люди, яким кортить нахапати побільше грошей і тримати їх подалі від тих рук, які ці гроші заробили. Розумієте, про що я?

З обличчя Форелла повільно щезло презирство, і він уважно глянув на розгніваного Деверса.

Частина ІІ. Мул

МУЛ – …Про Мула відомо менше, ніж про будь-кого з так само важливих постатей галактичної історії. Навіть про період його найбільшої популярності ми знаємо від його антагоністів та, насамперед, від однієї молодої жінки…

Галактична енциклопедія

11. Молодята

Коли Бейта вперше глянула на Притулок, то не помітила нічого надзвичайного. На цю бляклу зірку, що губилася у порожнечі на краю Галактики, їй вказав чоловік. Це було біля останніх скупчень зірок, де самотньо мерехтіли розсіяні вогники. І навіть серед них вона здавалася мізерною та непомітною.

Торан добре розумів, що цьому червоному карлику бракує значущості для перших днів їхнього подружнього життя, і його губи рефлекторно скривилися.

– Я розумію, Бей, це не дуже пристойна заміна, чи не так? Я маю на увазі, переїзд із Фундації сюди.

– Це жахлива заміна, Торане. Мені не варто було виходити за тебе заміж.

І він ще не встиг відчути, що має ображений вигляд, як вона сказала своїм особливим теплим голосом:

– Все добре, дурнику. Тобі тільки лишається випнути свою нижню губу і глянути на мене поглядом вмираючої качки перед тим, як ти покладеш мені голову на плече, а я гладитиму твоє волосся, повне статичної електрики. Ти сподівався, що я говоритиму якісь сентиментальні дурниці, чи не так? Очікував, що скажу: «Я буду з тобою щаслива, де завгодно, Торане!» або «Міжзоряні глибини будуть для мене домом, любий, аби тільки ми з тобою там були разом!». Ну, зізнавайся.

Вона наставила на нього палець і відразу ж відсмикнула його назад, він лише встиг клацнути зубами.

Чоловік сказав:

– Якщо я здамся і визнаю, що ти маєш рацію, ти приготуєш вечерю?

Вона задоволено кивнула. Він усміхнувся і поглянув на неї.

Вона не була красунею порівняно з іншими – він визнавав це – навіть якщо і придивитися до неї уважно. Її пряме волосся було темним та блискучим, рот трохи заширокий, але її охайні, рельєфні брови пишалися на білому гладенькому лобі і теплі карі очі завжди усміхалися.

А за цим міцно збудованим фасадом прагматизму та витримки ховалася ніжність, що ніколи не показувалася, якщо її домагатися, але на неї можна було натрапити, якщо знати правильний шлях і не зрадити, що ти знаєш, що шукаєш.

Торан відрегулював систему управління і вирішив перевести дух. Залишився один міжзоряний стрибок, а потім кілька мілімікропарсеків по прямій, перш ніж потрібно буде керувати вручну. Він нахилився назад, щоб зазирнути до комори, де Бейта орудувала різними контейнерами.

Згадуючи про Бейту, він почувався трохи самовдоволено. Це був тріумф людини, яка протягом трьох років страждала від комплексу неповноцінності.

Зрештою, він був провінціалом, і не лише провінціалом, а сином ренегата-торгівця. А вона була із самої Фундації, та ще й могла простежити свій родовід аж до Гобера Меллоу.

До того ж, він відчував неспокій. Забрати її назад до Притулку, цього скелястого світу з печерними містами, було доволі поганою ідеєю. Змусити її зазнати традиційної ворожості торгівців до Фундації – кочівників до городян – ще гірше.

Все… Після вечері буде останній стрибок!

Притулок палав сердитим малиновим сяйвом, що падало на другу від нього планету, яка виблискувала рум’янцем, трохи розмитим атмосферою, а її неосвітлена півкуля тонула в темряві. Бейта схилилася над величезною таблицею з павутинням ліній, що акуратно сходилися до Притулку ІІ.

Вона серйозно сказала:

– Насамперед я хочу познайомитися з твоїм батьком. Якщо він мене зненавидить…

– Тоді, – сказав Торан, ніби це його не обходить, – ти будеш першою гарною дівчиною, яка збудить у ньому таке почуття. До того, як він втратив руку і покинув вештатися Галактикою, він… Якщо ти поцікавишся, він розповідатиме тобі про це доти, доки в тебе вуха не зів’януть. За якийсь час я почав думати, що він прибріхує; бо він ніколи не розповідав двічі одну й ту саму історію…

Тепер на них насувався Притулок ІІ. Під ними пропливло і зникло посеред хмар оточене сушею море, що здавалося сіро-сланцевим у сутінках. Вздовж берега були недбало розкидані гори.

Зблизька море здалося зморшкуватим, а перед тим, як остаточно зникнути за обрієм, зблиснуло льодовими полями, що тягнулися вздовж берега.

Вони рухалися чимраз повільніше, і Торан буркнув:

– Твій скафандр закритий?

Пухкеньке личко Бейти здавалося круглим та рум’яним у піно-гумовому скафандрі, що обігрівався зсередини і щільно облягав її тіло.

Корабель із рипінням сів на відкритому полі неподалік від плато.

Вони незграбно вилізли у суцільну темряву ночі на краю Галактики, і Бейта зойкнула, відчувши раптовий холод і вітерець, що гуляв навкруги. Торан схопив її під лікоть, спонукаючи до незграбного бігу по гладенькій та твердій землі в той бік, де вдалині горіло штучне світло.

На півдорозі їх зустріла охорона, і тихо перекинувшись кількома словами, повела їх далі. Вітер і холод зникли, коли перед ними відчинилася, а потім зачинилася брама у скелі. У теплому приміщенні, що було білим від настінного світла, запанувала безглузда метушня. Чоловіки, які сиділи за столами, підвели голови, і Торан показав документи.

Кинувши на них швидкий погляд, їм жестом дозволили йти, і Торан прошепотів своїй дружині:

– Мабуть, татко про нас подбав заздалегідь. Зазвичай тут проводять близько п’яти годин.

Вони вирвалися на відкритий простір, і в Бейти вихопилося:

– О Галактико…

Печерне місто