Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

Дай виграти грошей!

Я дурень в біді,

А стану тоді

Розумний, хороший.

М е ф і с т о ф е л ь

Була б щаслива мавпа, як ніхто,

Коли б уміла грати у лото.

Тим часом мавпенята грають великою кулею і викочують вперед.

М а в п í й

Оце земля:

Летить, кружля,

Не знає впину;

Бряжчить, як скло,

Бо в ній дупло

На всю нутрину;

Блищить, мигтить,

Кругом ряхтить, —

Гляди, мій сину,

За рухом стеж,

Бо розіб'єш її до решти

І сам за те ж

Тоді помреш ти.

М е ф і с т о ф е л ь

Це що, решето?[47]

М а в п í й

(здіймає решето)

Як злодій хто —

Воно ураз покаже.

(Біжить до мавпи, щоб та подивилась крізь решето).

На, глянь в решето!

Ну, злодій хто?

Хоч знає, не каже!

М е ф і с т о ф е л ь

(підходить до вогню)

Це що за збан?

М а в п í й

Який ти дурбан!

Та це ж казан.

Чудні в тебе мислі!

М е ф і с т о ф е л ь

Яке ж ти мурло!

М а в п í й

Ось нá помело

Та й сядь тут у кріслі.

(Садовить Мефістофеля на крісло).

Ф а у с т

(дивиться в дзеркало, то підходячи, то одступаючи од нього)

Який чудовий вид одкрили

Свічада чари тут очам![48]

Ой осінú мене, Амуре легкокрилий,

Щоб я до неї враз домчав!

Ах, тут стоять доводиться мені;

Коли наблизитись я хочу —

Вже бачу я в тумані, мов у сні,

Ту постать чарівну жіночу.

Невже ж така у жінці є краса?

Невже в цьому простягненому тілі

Вмістилися всі неба чудеса?

Невже таке і на землі б ми стріли?

М е ф і с т о ф е л ь

Та ясно, коли Бог шість день попрацював

І потім «браво» сам сказав,

То, певне, він не схибив цілі.

Ну, поки що дивись на видиво бліде,

А там найду й живу красу для тебе;

Блаженний, хто її до себе

Як наречений поведе!

Ф а у с т  усе дивиться в дзеркало. М е ф і с т о ф е л ь, розлігшися в кріслі і граючись помелом, веде річ далі.

Я тут сиджу, неначе цар на троні!

І скіпетр у руці, от тільки не в короні.

З в і р і

(що досі розмовляли між собою на мигах, з кумедними вихилясами і великим галасом приносять Мефістофелю корону)

Вінчáній главі

Дай поту й крові —

Корону скріпити.

(Сіпнули якось необережно корону і розбили її надвоє, скачуть довкола з половинками).

А ми глядимо,

За всім слідимо,

Щоб вірші ліпити.

Ф а у с т

(перед дзеркалом)

Я збожеволію! Це сказ!

М е ф і с т о ф е л ь

(вказуючи на звірів)

Та і мені ось ці вже голову прогризли.

З в і р і

А в слушний час

Бувають у нас

У віршах навіть мислі.

Ф а у с т

(як перше)

У мене в грудях аж клекоче!

Ходімо далі од біди!

М е ф і с т о ф е л ь

(в тій же поставі)

Я визнаю, проте, охоче,

Що з них поети хоч куди!

Мавпа якось одвихнулася од казана, і він починає бігти; спалахує велике полум'я і жбухає в комин. Відьма через полум'я влітає в кухню з оглушливим репетом.

В і д ь м а

Ух! Ух! Ух! Ух!

Проклята твар! Паскудна гидь!

Казан проспать? Мене спалить?

Триклята бридь!

(Побачивши Фауста і Мефістофеля).

А ви чого?

А вам кого?

А ви куди?

І як сюди?

Ось я вогню

На вас хлюпну!

(Набирає ополоником у казані і оббризкує огнем Фауста, Мефістофеля і мавп. Звірі скавулять).

М е ф і с т о ф е л ь

(обернувши помело, трощить склянки й горщики)

Шарах! Тарах!

По всіх горшках!

Все розвалю,

Все розіллю, —

Це, стерво, так