Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

кораблі підскочила до небес. Вони наче виводять з реактора все

у систему вентиляції.

— Не думаю, що це здорово, — сказав Еймос.

На палубі знову запала тиша. Авасарала потягнулася, щоб

відкрити канал із Саузером, але зупинила руку. Їй було нічого

сказати. Голос, що залунав по кораблю, був слабким

і накачаним. Спершу вона не впізнала Пракса, і йому довелося

повторити двічі, поки вона зрозуміла його слова.

— Інкубаційна камера, — говорив Пракс. — Воно робить із

кораб ля інкубаційну камеру. Як на Еросі.

— Воно вміє це робити? — спитала Боббі.

— Очевидно, що вміє, — сказала Наомі.

— Доведеться розплавити цю штуку, — запропонувала Боббі. —

Нашої вогневої моці вистачить для цього?

Авасарала знову розплющила очі. Вона спробувала знайти

у собі ще щось, окрім величезного, неосяжного жалю. Десь мала

бути надія. Навіть у Пандори вона була.

Тим, хто озвучив її думки, став Голден.

— Навіть якщо нам таке вдасться, це не врятує Марс.

— А якщо ми збили усі? — спитав Алекс. — Тобто цих штук

було по горло, але може... може, ми збили їх?

— Важко сказати, адже вони летіли інерційно, — сказала

Боббі. — Якщо ми проґавили хоча б одну і вона дістанеться

Марса...

Ситуація вислизає у неї з рук. Вона була така близька, щоб

зупинити все, і ось вона тут, дивиться, як вона висковзає.

Всередині душив міцний вузол. Але це не поразка. Поки що ні.

Десь поміж усього цього має бути вихід. Щось іще можна

зробити.

Вона переслала Саузеру свою останню розмову з Нгуєном.

Може, він щось придумає. Нізвідки знайдеться таємна зброя

і зламає коди. Можливо, видатне братерство військовиків

вичавить із Нгуєна останню краплю людяності.

Через десять хвилин від «Кінг» відчалив рятувальний кокон.

Саузер навіть не зв’язався з нею, даючи наказ його збити. На

командній палубі запанувала атмосфера поминальної вечері.

— Ну гаразд, — мовив Голден. — Усе за порядком. Треба

спуститися на базу. Якщо Мей там, необхідно її забрати.

— Беру це на себе, — сказав Еймос. — І ще потрібен док. Без

нього ніяк.

— Я теж про це подумав, — погодився Голден. — Отже, доручаю вам посадити «Росі» на поверхню.

— Доручаєш нам? — здивувалася Наомі.

— Я полечу на пінасі до флагмана. Коди активації

транспондерів перебувають там на командному інфоцентрі.

— Ти? — перепитала Авасарала.

— Лише двом удалося вибратися з Ероса, — Голден стенув

плечима. — І з тих двох тільки я залишився.

Розділ сорок дев’ятий. Голден

–Не роби цього, — казала Наомі.

Вона не благала, не плакала, не вимагала. Вся сила її

прохання лежала в його тихій простоті.

— Не роби.

Голден відчинив шафку біля головного шлюзу і витягнув

броню марсіянського виробництва. Його зупинив раптовий, тілесний спогад про променеву хворобу на Еросі.

— Вони вже годинами заливають «Кінг» радіацією, так?

— Не лети туди, — повторила Наомі.

— Боббі, — покликав Голден по радіо.

— Тут, — буркнула марсіянка.

Вона допомагала Еймосу приготувати спорядження до штурму

дослідницької станції Мао. Він уже зустрічався з гібридом

протомолекули Мао, тому міг тільки уявити, що вони готуються, як на ведмедя.

— На який рівень радіації розраховані ці стандартні

марсіянські броньовані костюми?

— Типу мого? — уточнила Боббі.

— Ні, я не про механізовані. Я знаю, що твій посилений проти

надблизького випромінення. Я мав на увазі МШК.

— Він не кращий за стандартний скафандр. Підходить для

короткої прогулянки поза кораблем, але не дуже для тривалого

перебування у зоні підвищеного радіаційного фону.

— Чорт! — вилаявся Голден. — Дякую.

Він вирубав панель зв’язку і зачинив шафку.

— Знадобиться повний захисний костюм. Тобто я буду краще

захищений від радіації, але не від куль.

— Скільки ти ще збираєшся підставлятись опроміненню, поки

воно тебе не доб’є? — спитала Наомі.

— Скільки й минулого разу. Принаймні ще раз, — Голден вишкірився.

Наомі не посміхнулася у