Читати книгу - "Господиня"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Тоді відпусти мене, Джареде. Йди собі. Я хочу побути сама, — слова вихопилися люто й грубо. Було зразу зрозуміло, що я не брешу.
— Я піду з тобою.
— Скоро ти отримаєш свою Мелані назад, — огризнулась я. — Я прошу всього кілька хвилин, Джареде. Тобі шкода?
Запала мовчанка; Джаред не послабив обіймів.
— Вандо, я піду, щоб бути з тобою.
З очей бризнули сльози. Яке щастя, що тут темно.
— Зовні, але не всередині,— прошепотіла я. — Тому не треба.
Звісно, Джареда не можна пускати в лікарню. Я можу довіряти тільки Доку. Тільки він дав мені слово, що я не покину цієї планети. Я не збираюся ставати дельфіном чи квіткою і до скону горювати й оплакувати втрачених коханих: коли я знову розплющу очі (якщо у нового носія вони взагалі будуть), всі вже будуть мертві. Це моя планета, і ніхто не змусить мене її покинути. Я залишуся в землі, у глибокій печері поряд із друзями. Людська могила для людини, якою я стала.
— Але, Вандо, я… Мені так багато треба тобі сказати!
— Джареде, мені не потрібна твоя вдячність. Повір.
— А що тобі потрібне? — прошепотів він, голос його напружився й обірвався. — Я все для тебе зроблю.
— Подбай про моїх. Не дозволь їх убивати.
— Ну звісно, я не дозволю, — випалив він. — Я маю на увазі тебе. Що я можу зробити для тебе?
— Джареде, я нічого не заберу з собою.
— Навіть спогадів, Вандо? Чого ти хочеш?
Я витерла сльози, але вони потекли знову. Ні, я не можу взяти з собою навіть спогади.
— Що я можу зробити для тебе, Вандо? — наполягав Джаред.
Я глибоко вдихнула й мовила, силкуючись стримати дрож у голосі:
— Збреши мені, Джареде. Скажи: ти хочеш, щоб я зосталася.
Цього разу він не вагався. У темряві його руки обхопили мене й міцно притиснули до грудей. Губи торкнулися мого чола, і я відчула його дихання на волоссі.
Мелані затамувала подих. Вона зачаїлася в куточку нашої свідомості, даруючи мені свободу останніх хвилин. Можливо, вона боялася слухати його брехню. Не хотіла про це згадувати, коли мене не стане.
— Залитися, Вандо. З нами. Зі мною. Я не хочу, щоб ти йшла. Будь ласка. Я не можу уявити свого життя без тебе. Я не знаю, як… як жити… як… — голос його тремтів.
Він брехав бездоганно і мав бути на сто відсотків упевнений у мені, якщо наважився на такі слова.
На якусь мить я розслабилася в його обіймах, але плин часу підхоплював мене і тягнув геть. Час минав. Час минув.
— Дякую, — прошепотіла я і спробувала вивільнитися.
Але Джаредові дужі руки не відпустили мене.
— Я ще не закінчив.
Наші обличчя розділяло всього кілька дюймів. Джаред присунувся ближче, і я, знаючи, що скоро зроблю останній подих на планеті Земля, не встояла й потягнулася до нього. Бензин і вогонь — ми знову вибухнули.
І все-таки щось змінилося. Я це відчувала. Джаред старався для мене. Саме моє ім’я він видихав, пригортаючи наше з Мелані тіло. Так, я відчула відмінність. На якусь мить залишилися тільки ми вдвох — Вандрівниця і Джаред; ми палали.
Ще ніхто не дарував мені такого солодкого обману, як Джаред у мої останні хвилини, і за це я була йому безмежно вдячна. Я не зможу забрати з собою спогади про цей поцілунок, бо нікуди не відлітаю. Проте здатна повірити в обман. Здатна повірити: Джаред так сумуватиме за мною, що це затьмарить радість від повернення Мелані. Так не можна, але мені від цього було навіть приємно.
Та було важко ігнорувати час — цей зворотний відлік секунд. Навіть поглинута полум’ям, я відчувала, як секунди затягують мене в чорну діру.
Зусиллям волі я відірвала свої губи від Джаредових. Ми стояли в темряві, відчуваючи на обличчях подих одне одного.
— Дякую, — мовила я знову.
— Зажди…
— Не можу. Не можу… більше терпіти. Добре?
— Добре, — прошепотів він.
— Мені треба ще дещо зробити. Залиш мене саму, будь ласка.
— Якщо… якщо ти справді хочеш саме цього… — він невпевнено замовк.
— Це те, що мені потрібно, Джареде.
— Тоді я залишуся тут, — прохрипів він.
— Коли все скінчиться, Док прийде по тебе.
Джаредові руки досі міцно стискали мене.
— Іян уб’є мене, коли дізнається… Може, добре зробить. А Джеймі! Він ніколи нам не пробачить.
— Я не можу думати про них зараз. Будь ласка, відпусти мене.
Повільно, неохоче Джаред послабив обійми — я майже фізично відчувала його небажання, і замість холоду в грудях розлилося тепло.
— Я люблю тебе, Вандо.
— Дякую, Джареде, — зітхнула я. — Ти ж знаєш, як сильно я люблю тебе — всім серцем.
Серце і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Господиня», після закриття браузера.