Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

- Ні... ні... - відказала Амбридж, знову падаючи на подушки. - Мабуть, мені наснилося...

Герміона й Джіні затулили роти простирадлами, щоб заглушити регіт.

- Якщо ми вже згадали про кентаврів, - сказала Герміона, пересміявшись, - то хто тепер учитель віщування? Фіренце залишається?

- Мусить, - припустив Гаррі, - бо ж інші кентаври назад його не приймуть.

- Схоже, що викладатимуть і він, і Трелоні, - сказала Джіні.

- Можу закластися, що Дамблдор і сам би з радістю спекався Трелоні, - додав Рон, пережовуючи вже чотирнадцяту жабку. - До речі, цей предмет узагалі нікому не потрібний, Фіренце теж не набагато кращий...

- Як ти можеш таке казати? - здивувалася Герміона. - Після того як з'ясувалося, що справжні пророцтва таки є?

Серце в Гаррі закалатало. Він не розповідав ні Ронові, ні Герміоні, та й узагалі нікому, про що саме йшлося в тому пророцтві. Невіл їм сказав, що куля з пророцтвом розбилася, коли Гаррі тягнув його по сходах у залі Смерті, а Гаррі не поспішав нічого пояснювати. Він ще не готовий був бачити їхню реакцію на те, що мусить стати або вбивцею, або жертвою - іншого не дано...

- Шкода, що воно розбилося, - похитала головою Герміона.

- Шкода, - погодився Рон. - Зате Відомо-Хто не довідався, що ж там було... Куди це ти? - здивовано й розчаровано глянув він на Гаррі, що встав з ліжка.

- До Геґріда, - відповів він. - Він щойно повернувся, а я пообіцяв, що відвідаю його й розповім, як ви почуваєтеся.

- Ну, то добре, - буркотливо сказав Рон, дивлячись на клаптик ясно-синього неба за вікном палати. - Ми теж би з радістю пішли.

- Передай від нас вітання! - крикнула Герміона, коли Гаррі вже виходив з палати. - І запитай, що там сталося з... з його маленьким другом!

Гаррі помахав рукою, показуючи, що все почув і зрозумів, і вийшов з палати.

У замку було дуже тихо навіть як на неділю. Усі, зрозуміло, були на сонячному подвір'ї, радіючи, що завершилися іспити і маючи попереду ще кілька днів у школі, не затьмарених ні повторенням матеріалу, ні домашніми завданнями. Гаррі повільно йшов безлюдним коридором, поглядаючи у вікна. Бачив, як хтось шугає в повітрі над квідичним полем, а в озері кілька учнів купалися в товаристві велетенського кальмара.

Гаррі ніяк не міг вирішити - хоче він бути серед людей чи ні. Коли бував у товаристві, то хотів звідти піти, а коли залишався сам, то хотілося чиєїсь компанії. Подумав, що справді варто відвідати Геґріда, бо, відколи повернувся, навіть з ним нормально не порозмовляв...

Щойно Гаррі зійшов у вестибюль, як з дверей слизеринської вітальні вийшли Мелфой, Креб і Ґойл. Гаррі застиг на місці, те ж саме зробили Мелфой з дружками. Крізь відчинені вхідні двері знадвору долинали крики, сміх і плюскіт води.

Мелфой озирнувся - Гаррі знав, що той перевіряє, чи немає поблизу вчителів, - а тоді глянув на Гаррі й сказав приглушеним голосом:

- Вважай, карочє, Поттер, що ти труп.

Гаррі здивовано підняв брови.

- Цікаво, - усміхнувся він, - як же це я й досі ходжу...

Гаррі ще ніколи не бачив Мелфоя таким лютим. Відчув певне задоволення, дивлячись на його бліде гостре й викривлене люттю обличчя.

- Ти за все заплатиш, - прошипів Мелфой. - Карочє, за те, що ти зробив моєму старому, ти заплатиш мені...

- Ой, як страшно, - саркастично сказав Гаррі. - Мабуть, Лордик Волдемортик просто хлопчик порівняно з вами... Що таке? - додав він, бо Мелфой, Креб і Ґойл отетеріли, почувши це ім'я. - Він же дружбан твого старого, хіба ні? Невже ви його злякалися?

- Думаєш, Поттер, що ти, тіпа, крутий, - насувався на нього Мелфой разом з Кребом і Ґойлом. - Зажди-зажди. Я ще до тебе доберуся. Тобі не вдасться засадити мого старого за ґрати...

- А я думав, що вже засадив, - відказав Гаррі.

- Дементори покинули Азкабан, - трохи заспокоївся Мелфой. - Карочє, мій старий разом з усіма іншими незабаром звідти повернеться...

- Ну то й що, - знизав плечима Гаррі. - Зате тепер усім відомо, що вони мерзотники...

Мелфоєва рука потяглася до чарівної палички, але Гаррі був набагато швидший. Він уже свою паличку витяг, а Мелфоєві пальці ще навіть не сягнули в кишеню.

- Поттере!

Чийсь голос забринів на весь вестибюль. Це Снейп піднявся сходами зі свого підвального кабінету, і Гаррі відразу відчув ненависть, незрівнянну з його зневагою до Мелфоя... хоч би там що казав Дамблдор, але він ніколи не пробачить Снейпові... ніколи...

- Поттере, що ти тут виробляєш? - як завжди холодно запитав Снейп, підходячи до них.

- Вирішую, яким закляттям ушкварити Мелфоя, пане професоре, - сердито відповів Гаррі.

Снейп вирячився на нього.

- Негайно сховай чарівну паличку, - коротко наказав він. - Десять очок з Ґриф...

Снейп зиркнув на величезні пісочні годинники на стіні й глузливо посміхнувся.

- Ага. Бачу, що в ґрифіндорському годиннику вже не залишилося, чого й знімати. Тоді ми, Поттере. просто...

- Додамо?

До вестибюлю увійшла професорка Макґонеґел. В одній руці вона тримача картатий саквояж, а другою важко спиралася на ціпок, але поза тим вигляд мала цілком непоганий.

- Професорко Макґонеґел! - покрокував до неї Снейп. - Бачу, ви повернулися з лікарні Святого Мунґо!

- Так, професоре Снейпе, - відповіла професорка Макґонеґел і скинула з плечей дорожнього плаща. - я знову, як нова копійка. Ви... Креб... Ґойл...

Владно поманила їх пальцем, і вони незграбно почовгали до неї своїми здоровецькими ножиськами.

- Нате! - шпурнула професорка Кребові саквояж, а Ґойлові плащ, - віднесіть у мій кабінет.

Ті попленталися мармуровими сходами нагору.

- Ну що ж, - поглянула професорка Макґонеґел на пісочні годинники. - Гадаю, Поттерові з друзями варто додати по п'ятдесят очок кожному за те, що попередили всіх про повернення Відомо-Кого! Що ви на це скажете, професоре Снейп?

- Що? - перепитав Снейп, хоч Гаррі розумів, що він чудово все почув. - Ага... ну... мабуть...

- Отож по п'ятдесят очок Поттерові, обом Візлі, Лонґботому і міс Ґрейнджер, - сказала професорка Макґонеґел - і в нижню клепсидру ґрифіндорського пісочного годинника посипалася ціла злива рубінів. - Ага... і ще, мабуть, п'ятдесят очок для міс Лавґуд, - додала вона -