Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

— Слухай, Девіде, — звернувся я до нього. — Ти хоробрий хлопець. Запам'ятай це. Але цілий день ти був хоробрим, тільки чуючи цей гуркіт. А от ти побачив, що цей гуркіт може наробити. Тепер ти повинен бути хоробрим, чуючи цей гуркіт і знаючи, що він може наробити.

— Авжеж, товаришу, — сказав він. — Але який жах навіть побачити таке!

Девід і справді був хоробрий. Не думаю, щоб після цього випадку його так само захоплював бій, як і того першого дня; але він ніколи не уникав жодного бою. Хоч водити машину так і не навчився. Але він був добрим хлопцем, хоч і користі від нього було мало, і я охоче слухав його жахливі лайки. То було єдине, в чому Девід робив помітні успіхи. Незабаром його забрали в село, де знімався якийсь фільм, і ми якийсь час мали такого нікчемного шофера, що про нього не хочеться й згадувати, а потім нам прислали Іполіто. Розповідь про Іполіто — основне в цьому оповіданні.

Іполіто був не набагато вищий за Томаса, але наче витесаний з граніту. Він ходив перевальцем, міцно ступаючи на всю підошву; у нього був автоматичний пістолет, такий великий, що звисав мало не до колін. «Баїїні» він завжди казав з таким наголосом на останньому складі, ніби скликав мисливських собак. Таких вишколених собак, які знають своє діло. Він добре знався на моторах, чудово водив машину, і коли йому казали прийти о шостій ранку, він з'являвся на десять хвилин раніше.

Він брав участь у боях за фортецю Монтана в перші дні війни і ніколи не належав до якоїсь політичної партії. Останні двадцять років він був членом соціалістичного профспілкового об'єднання. Коли я його спитав, у що він вірить, він відповів — у Республіку.

Він був нашим шофером на фронті і в Мадріді під час обстрілу міста дев'ятнадцять днів, жахливого обстрілу, що про нього просто неможливо писати. Весь час він був твердий, як граніт, з якого, здавалося, був витесаний, здоровий, як бик, і точний, як залізничний годинник. Дивлячись на нього, можна було зрозуміти, чому Франко так і не взяв Мадріда, коли він міг це зробити.

Іполіто й інші такі, як він, билися б за кожнісіньку вулицю, за кожнісінький будинок, поки хоча б один із них залишився живий; а решта бійців спалили б місто дощенту. Це непохитні люди, і вони вміють воювати. Як і ті іспанці, що колись підкорили Західний світ. Вони, на противагу анархістам, не полюбляють романтики, не бояться смерті. Тільки ніколи не хизуються цим. А в анархістів, як і в італійців, тільки про це й мови.

Того дня, коли понад триста снарядів було випущено по Мад-ріду і центр міста перетворився в засіяну битим склом, засипану цеглою й пилюкою запалену бойню, Іполіто поставив машину під захист одного з будинків у вузенькому провулку біля готелю. Місце здавалося надійним і, посидівши, поки не набридло, в моїй кімнаті, де я працював, він сказав, що зійде вниз і сяде в машину. Не минуло й десяти хвилин, як шестидюймовий снаряд влучив точнісінько туди, де стіна готелю сполучалася з тротуаром. Снаряд глибоко зарився в землю й не вибухнув. Якби він розірвався, то від Іполіто й машини не лишилося б і сліду, щоб його зафотографувати, адже вони були футів за п’ятнадцять від місця, де впав снаряд. Я визирнув у вікно, побачив, що все гаразд, і сходами збіг униз.

— Що з тобою? — спитав я, ледве переводячи дух,

— Все гаразд, — відповів він.

— Постав машину далі в провулок.

— Пусте, — сказав він. — Вдруге сюди снаряд не поцілить і за тисячу років. А той не вибухнув.

— Постав машину далі в провулок.

— Та що з вами? — спитав він. — Невже злякались?

— Будь обачним.

— Ідіть і робіть своє,— сказав він. — За мене не турбуйтесь.

Подробиці того дня я пам'ятаю не зовсім добре, бо після дев'ятнадцятиденного обстрілу події одного дня легко змішуються, але о першій годині стрілянина вщухла, і ми вирішили пообідати в готелі «Гран-Віа», кварталів за шість від нас. Я мав намір дістатися туди трохи заплутаним, зате надійним шляхом, використовуючи всі найменші безпечні закутки, але Іполіто спитав:

— Куди ви?

— Поїсти.

— Сідайте в машину.

— Ти збожеволів.

— Сідайте, поїдемо по Гран-Віа. Стрілянина вщухла. Вони теж обідають.

Ми четверо сіли в машину і поїхали по Гран-Віа, всипаній битим склом. На тротуарах безліч глибоких вирв. Деякі будинки були зруйновані, і ми мусили обійти купу щебеню і збитий цегляний карниз, щоб потрапити в готель. Зараз ніде не видно було жодної живої душі, хоч колись ця мадрідська вулиця була така ж багатолюдна, як П'ята авеню і Бродвей разом узяті. Скрізь багато вбитих. З машин теж одна тільки наша.

Іполіто поставив машину в провулку, і ми всі пообідали. Ми ще їли, коли Іполіто підвівся й пішов до машини. Знову почулися вибухи, хоч у ресторані, що містився в підвалі, вони звучали приглушено. І коли ми, пообідавши гороховим супом, тоненькими, як папір, шматочками ковбаси й апельсином, піднялися нагору, вулиця була заповнена димом і хмарами пилюки. Повсюди на тротуарі валялися свіжі шматки вапна. Я глянув за ріг, як там наша машина. Провулок був усипаний щебенем: снаряд щойно пробив стіну якраз над машиною. Я побачив її, вкриту пилюкою і уламками цегли.

— О господи, — сказав я. — Вони вбили Іполіто.

Він лежав, закинувши назад голову, на своєму сидінні. Я наблизився до нього дуже зажурений. Адже я встиг полюбити Іполіто.

А той спокійнісінько спав собі.

— Я гадав, що тебе вбило, — сказав я.

Він розплющив очі і позіхнув, затуливши рукою рот.

— Ще чого! — відповів він. — Я звик трохи поспати після обіду, якщо випаде часина.

— їдьмо в бар Чікоте, — мовив я.

— А там добра кава?

— Чудова.

— То сідайте, — сказав він. — їдьмо.

Коли я від'їжджав з Мадріда, то хотів дати йому трохи грошей.

— Від вас я нічого не візьму, — сказав він.

— Візьми, — вмовляв я. — Візьми, ну будь ласка. Щось купиш своїй родині.

— Ні, не візьму, — заперечив він. — А правда ж, ми добре провели час?

Хтось, якщо хоче, може робити ставку на Франко, чи на Муссоліні, чи на Гітлера. Але я ставлю тільки на Іполіто.

ПОРУЧ ІЗ СМЕРТЮ

НАНА, ЗО вересня 1937

Мадрід. Кажуть, що ту, яка летить у тебе, не почуєш. Щодо кулі, то це так, бо її справді чуєш тоді, коли вона вже пролетіла. Проте ваш кореспондент чув останній снаряд, що влучив у цей готель.