Читати книгу - "Святослав"

Свій задум імператору Іоанну було найлегше здійснити тоді, коли до Константинополя дійшли чутки, що печеніги напали на Київ. «Печеніги згодились. Так буде», – з цією радісною звісткою примчав на легкій скедії з Босфору єпископ Феофіл. «Це сталось, князь Святослав з кінною дружиною помчав до Києва», – повідомив фар із Преслави… Воднораз кесар Борис, як і раніше, просив, молив, благав імператора Іоанна прислати йому підмогу.

Але імператор не може посилати туди своє військо. Не в Болгарію, а в Азію перекидає він легіони з Фракії й Македонії. Туди ж змушений кинути й кращих своїх полководців на чолі з славетним Вардом Скліром і патрикієм Петром.

Там, у далекій Азії, в Каппадокії, починають повстання проти нього небіж убитого імператора Никифора Вард з своїми двоюрідними братами, з острова Лесбосу утікає й приєднується до них брат імператора Лев. Вони проходять городи й села в Азії, до них приєднуються землі. Загроза нависає і над Константинополем.

Імператор Іоанн знає, кого проти них послати. Полководця Варда немарно прозивають Скліром[182]. З ним разом він посилає ще й патрикія Петра, який вславився своїми походами в Азії й тільки недавно зробив те, чого не міг зробити сам Іоанн, – перетворив на руїни й попіл перлину світу Антіохію. Ці два полководці, Іоанн був певен, знайдуть у пустелях Каппадокії усіх родичів покійного імператора і покарають.

Думав імператор Іоанн не тільки про те, щоб покарати їх. Він прагне, щоб родичі Никифора ніколи вже не могли йому шкодити, й велить Варду Скліру й патрикію Петру, якщо вони піймають Льва Фоку, синів його і усіх небожів, діяти за власним розсудом, але суворо: оскопляти, осліпляти або й просто убивати. Така його імператорська воля!

Вард Склір і патрикій Петро, звичайно, вірою й правдою служили Никифору. Але що ця віра й правда, коли б Никифор не платив за неї золотом? І Вард Склір, і патрикій Петро одержать тепер від Іоанна багато кентинаріїв – залежно від того, скільки вони привезуть із зруйнованих ними городів Азії, – чого ж їм ще треба?

Імператор Іоанн хоче купити не тільки Скліра й Петра. Він знає, що населення Константинополя доведене до голоду. Голод і в фемах, бо три роки у Візантії був страхітливий неврожай, а за Никифора ніхто не дбав про голодне населення Константинополя.

Іоанн Цимісхій посилає кораблі до Азії і Єгипту, де люди також голодують. Але що Іоанну Азія і Єгипет? Він дбає зараз тільки про Константинополь. В Азії і Єгипті забирають останнє зерно, вантажать його на кораблі й везуть до Константинополя.

Щедрою нібито рукою за безцінь роздає імператор Іоанн хліб у Константинополі, і, звичайно, люди, які кілька років до цього голодували, маючи тепер шматок хліба і не розуміючи, звідки на них впало таке щастя, волають:

– Многі літа імператору Іоанну!

Він – новий імператор Візантії, – гордо сидячи на коні, робить великі виходи, скрізь: і на площі Августеона, і на Месі, і біля околиць Влахерну – його зустрічають стовпища нагодованих людей, його засипають квітами, йому співають славу.

Тепер на Іподромі, який колись гримів і сяяв, але який за Никифора почав заростати бур’янами, знову влаштовуються змагання, ігри, на арені пролітають колісниці, мчать бігуни, тут ллється, як і в давні часи, кров рабів-гладіаторів; сенатори, патрикії, урядовці, димоти й динархи безумствують, славлять імператора Іоанна.

Він сам також присутній тут – сидить у своїй ложі, дивиться на безумний натовп, іноді показується народу, слухає його крики, вітання, на обличчі його сяє щаслива посмішка.

Але іноді по цьому обличчю пробігає хмарка тривоги, він згадує далеку Каппадокію, звідки немає й немає вістей, думає про недалекий острів Прот, де на високій скелі в монастирі над морем живе Феофано.

Проедр Василь схиляється до вуха імператора Іоанна, тихо шепоче:

– Константинополь тріумфує, він щасливий, це твоя перемога!

– Феофано! – виривається у Іоанна.

Так, увесь час, де б він не був, імператор думає про Феофано, не може забути її ласки, поцілунків, рук…

О, коли б імператор міг, він полетів би до Феофано на крилах, або, певніше, на легкій скедії, велів би повернути її до Буколеону. Але над ним висить закляття церкви. Ще живе, доживає старий Полієвкт, а його слово – це священне, непорушне слово.

Імператор Іоанн лютує на патріарха Полієвкта не тільки за Феофано. Того ранку, коли він прийшов до нього в Софію, патріарх змусив його покарати Льва Валента, домігся багатьох пільг для себе й всього духовенства. Які пільги можуть мати служники бога, коли Візантія воює, коли все золото треба віддати полководцям і легіонерам і коли хлібом слід годувати тільки тих, що завтра мають вмирати?

Нарешті імператор Іоанн свого діждався. Пізньої ночі його повідомляють, що патріарх Полієвкт помер. Іоанн Цимісхій радісно зітхає. З обіцянками