Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

у ліквідації центру. Саме тому Україна постійно наголошує на статусі асоційованого члена і ретельно уникає тісної участі в політичному та військовому співробітництві. Молдова проголосила, що її участь обмежена виключно економічною сферою. Туркменістан та Азербайджан здебільшого утримуються або відмовляються підписувати угоди, брати участь у реальній кооперації. Стратегічну політику України у ставленні до Співдружності важко назвати послідовною або оптимальною (з точки зору національних інтересів), асе все ж таки здебільшого Україні вдавалося зберегти самопроголошений статус асоційованого членства в Співдружності. Дальша еволюція Співдружності до структури, аналогічної Європейській Співдружності, значно залежатиме від темпів, послідовності та результатів економічних та соціально-політичних перетворень в Росії і Україні. Кризові соціально-економічні явища, особливо на тлі слабкої інтегрованості у світову економіку та зростання питомої ваги політичних ризиків, посилюють ймовірність небажаних сценаріїв розвитку ситуації. Формуватимуться, зокрема, потужні політичні сили, які вбачатимуть вихід із становища, що складається, в реінтеграції держав Співдружності та створення на території колишнього СРСР самодостатнього геоекономічного та геополітичного простору.

Раціональна політика України у ставленні до Співдружності базується на національних, а не на кланових або корпоративних інтересах, і спрямована на закріплення й утримання альтернативного лідерства в Співдружності й у регіоні. Формування угруповання Грузія, Узбекистан, Україна, Азербайджан, Молдова при лідерстві України й підтримці інших країн, що розуміють всі переваги й вигоди створення регіональних угруповань, заснованих на принципах рівності та взаємної підтримки, лише початок нових надзвичайно важливих інтеграційних процесів. Результат таких процесів: формування регіональних структур і союзів, і Україна може претендувати на місце «першого серед рівних» в таких новоутвореннях. Зустрічі керівників країн Центральної Азії продемонстрували зростаючу тенденцію до рівноправної взаємовигідної кооперації і стрімку втрату стратегічних позицій Російської Федерації в надзвичайно важливому регіоні. Азербайджан, Грузія, Узбекистан, Україна та країни Центральної Азії — це вже дев’ять країн Співдружності, що рішуче підтримують ідею створення нових рівноправних і взаємовигідних структур кооперації. Якщо додати зростаюче співробітництво України з країнами Балтії й утворення в кінці 90-х років ХХ ст. Балто-Чорноморського Альянсу (Україна, Польща, Латвія, Естонія, Литва), то тенденції розвитку інтеграційних процесів на пострадянському просторі стають очевидними. Після підписання Білоруссю, Казахстаном, Росією і Україною угоди про єдиний економічний простір співробітництво набрало нових рис.

3. Україна і міжнародні організації

Значення міждержавних організацій для регулювання міжнародного життя незмірно більше, бо проявляють себе двояко: з одного боку, утворюють поле кооперативної або конфліктної взаємодії між державами-членами, а з іншого боку — виступають специфічно діючими акторами на міжнародній арені і, отже, самостійно впливають на динаміку розвитку міжнародних відносин. На початку XX ст. існувало приблизно три десятки міждержавних організацій. Їх число стало швидко зростати після другої світової війни і досягло піка в середині 80-х років ХХ ст. — майже 400, після чого скоротилося приблизно на третину. На початку XXI ст. існувало понад 250 міждержавних організацій, що розрізняються за колом учасників (всесвітні, континентальні, регіональні), функціональним призначенням (загальної і спеціальної компетенції), порядком вступу нових членів (відкриті та закриті), характером повноважень (засновані на традиційному приведенні до загального знаменника позицій країн-членів і такі, що мають елементи позанаціональності). Загальними тенденціями розвитку міждержавних організацій вважається, по-перше, посилення регіональних аспектів діяльності, що дозволяє сфокусуватись на більш конкретних проблемах; по-друге, значне зростання числа організацій спеціальної компетенції для регулювання специфічних сфер міжнародної взаємодії; по-третє, більш часте і більш широке наділення міждержавних організацій наднаціональними повноваженнями. Масштаби, характер і глибина впливу міждержавних організацій на міжнародно-політичне життя варіюються в досить широких межах.

Найважливішим всесвітнім об’єднанням є Організація Об’єднаних Націй. Штаб-квартира ООН — Нью-Йорк. Україна є однією з держав-засновниць ООН. Вплив ООН на сучасні міжнародні відносини визначається основними факторами: ООН є найпредставницький форум для дискусій між державами з актуальних проблем міжнародного розвитку; Статут ООН є фундаментом сучасного міжнародного права, своєрідний загальновизнаний кодекс поведінки держав та їх взаємин на сучасному етапі; ООН важливий механізм міжнародної нормотворчості, займає особливе місце серед інших організацій — джерел міжнародного права.

Організація Об’єднаних націй має три головні інститути (органи): Генеральна Асамблея, Рада Безпеки і Секретаріат. Спеціалізовані, допоміжні органи Економічна і Соціальна Рада та Міжнародний Суд. Членами ООН є 188 країн із майже 230 країн світу. Із завершенням XX ст. — століття небувалого протистояння ідеологій, поділу світу на дві ворогуючі частини, завершувалась історія біполярного світу. Сучасний світ — світ XXI століття — став поліфонічним, надзвичайно строкатим політично і тому більш безпечним, але менш керованим. Загроза всесвітньої ядерної епідемії поступилася місцем вірусам локальних кровопролитних конфліктів. У такій ситуації роль ООН як світового арбітра, зовнішньополітичного фактору всепланетного масштабу, ключового механізму збереження миру та реалізації незаперечних принципів політики мирного співіснування залишається як ніколи актуальною. Організація Об’єднаних націй, переобтяжена спадщиною минулого, не встигає за світом, що безперервно змінюється. Документи і концепції, розроблені 30—50 років тому, далеко не завжди можуть спрацьовувати. Учасники Самміту Тисячоліття окреслили ряд невідкладних питань, що стоять перед народами світу і якими має займатися ООН. Їх головна мета: зробити XXI ст. безпечнішим і справедливішим.

Однією з провідних міжнародних організацій є Світова організація торгівлі. Хоча її історія має глибші коріння, бо враховує норми Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, Світова організація торгівлі (General Agreement on Tariffs and Trade — GATT), що діяли до середини 90-х років. Україна не є членом Світової організації торгівлі, тому її торгові відносини з іншими країнами засновані не на відповідних документах, а на двосторонніх торгових договорах і угодах. Вступ у Світову організацію торгівлі є одним з пріоритетних завдань зовнішньоторговельної політики України.

Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури — ЮНЕСКО — має за мету сприяти співробітництву між народами з допомогою освітніх, наукових і культурних заходів. Центром організації є Париж. ЮНЕСКО стала спеціалізованим агентством ООН на основі договору з Економічною і Соціальною радою ООН, що схвалений Генеральною Асамблеєю ООН. Сфера діяльності ЮНЕСКО по лінії інтелектуального, культурного співробітництва полягає в наданні фінансової допомоги міжнародним неурядовим організаціям в реалізації питань науки і технологій, створенні ряду дослідних центрів (Європейська ядерна дослідна організація; Міжнародна організація дослідження мозку; Міжнародна організація дослідження клітини та ін.). Україна є членом ЮНЕСКО з моменту її заснування.

Всесвітня організація охорони здоров’я (World Health Organization) займається заходами, спрямованими на досягнення глобально якнайкращого рівня здоров’я. Її центр знаходиться в Женеві. Україна є членом Всесвітньої організації охорони здоров’я. Діяльність організації почалась ще в кінці 40-х років ХХ ст. на основі договору з Економічною і Соціальною Радою ООН. Тоді ж в Нью-Йорку на Міжнародній конференції здоров’я прийнято статут. Діяльність Всесвітньої організації охорони