Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

— Ге... Тримати дистанцію може бути проблемно, кеп. Ерос

щойно зник із радара.

Голдену перехопило в горлі.

— Повтори.

— Ерос зник із радара, — повторив Алекс, але Голден уже

розгортав консоль сенсорів, аби переконатися на власні очі.

Телескоп показував, що астероїд рухався новим курсом у бік

Сонця. Температурний датчик фіксував теплішу пляму

в космосі. Моторошна транс ляція голосів і хаосу все ще витікала

зі станції, хоча вловити її стало складніше. Але радар показував

лише порожній простір.

«Магія», — прошепотів голосок на краю свідомості.

Ні, не магія. Люди вміли будувати кораблі-невидимки. Треба

лише поглинати промінь радара, а не відбивати його. Та все ж, тим важливішою стала дистанція, на якій ще можливо втримати

візуальний контакт. Ерос показав, що може рухатися швидко

і маневрувати раптово; тепер його не бачили радари. Можливо, якоїсь миті ця гора цілковито зникне.

Гравітація наростала все більше, що далі «Росі» гнався за

Еросом у бік Сонця.

— Наомі?

Вона підняла погляд. В її очах усе ще читався страх, але вона

трималася. Поки що.

— Джиме?

— Зв’язок. Можеш, будь ласка?..

Досада на її обличчі збадьорила його найбільше з усього, що

він бачив за останні кілька годин. Вона перекинула йому

консоль зв’язку, і він відіслав запит на з’єднання.

— Корвет ФООН, викликає «Росинант», відповідайте.

— Слухаємо вас, «Росинанте», — відповів інший корабель

через пів хвилини тріщання статики.

— Хочемо звірити покази давачів, — Голден переслав дані

щодо траєкторії Ероса. — Ви бачите те саме, що й ми?

Нова пауза тривала довше.

— Точно так, «Росинанте».

— Я розумію, що недавно ми погрожували одне одного

розстріляти і все таке, але, здається, тепер уже не до цього. Як би

там не було, ми женемося за тією брилою. Якщо втратимо

візуальний контакт, то ніколи більше її не знайдемо. Не хочете

з нами? Можливо, допоможете, коли та штука вирішить

відстрілюватись абощо.

Наступна пауза затягнулася майже на дві хвилини; тоді

пролунав зовсім інший голос. Старший, жіночий, геть

позбавлений пихи і злостивості молодшого чоловічого, з яким

Голден комунікував до цього.

— «Росинанте», говорить капітанка Мак-Брайд із конвойного

судна ФООН «Раві».

«Ага, — зрозумів Голден. — Увесь цей час я розмовляв зі

старшим помічником. А тепер нарешті трубку взяла

капітанка. Напевно, це добрий знак».

— Я послала рапорт командуванню, — продовжувала Мак-Брайд, — але лаг уже зараз двадцять три хвилини, і ця брила

розганяється. Маєте план?

— Нічого конкретного не маємо, «Раві». Планую летіти

назирці та збирати інформацію, поки не випаде нагода на щось

вплинути. Але якщо ви полетите з нами, то, може, ваші люди не

стануть у нас стріляти, поки ми намагаємося розібратись

у ситуації.

Нова довга пауза. Голден розумів, що капітанка «Раві» зважує

шанси: чи говорить він правду, чи готується втілити у життя

погрозу науковому кораблю. А раптом він якось підготував усе, що зараз відбувається? Голден сам ставив би собі такі питання

на її місці.

— Послухайте... — продовжив. — Я вже називав своє ім’я.

Джеймс Голден. Я служив на флоті ООН лейтенантом. У вас має

бути моє досьє. Вам воно покаже про ганебне звільнення, але

також покаже, що моя родина живе в Монтані. Я так само, як

і ви, не хочу, аби та брила врізалась у Землю.

Мовчанка тривала ще кілька хвилин.

— Капітане. Здається, командування хоче, аби я спостерігала за

вами. Тож ми складемо вам товариство, поки науковці

розбираються.

Голден повільно і шумно видихнув.

— Дякую, Мак-Брайд. Продовжуйте спілкуватися зі своїми.

Я сам зроблю кілька дзвінків. Два корвети проблеми не

розв’яжуть.

— Прийнято, — відповіли на «Раві» й перервали зв’язок.

— Я відкрила зв’язок із Тайко, — повідомила Наомі.

Голден відкинувся назад на кріслі. Прискорення тисло на

нього дедалі більше. У животі збирався водянистий