Читати книгу - "Зірки Егера"

З пораненими солдатами турки дають ради легко. Але не так легко впоратися з жінками. Розлючено лементуючи, вони вихоплюють з вогню казани й чани і наступають на турків.

Товста дружина Гашпара Кочіша хлюпнула окропом у лице довгобородому азі. Ага хапається руками за ошпарене обличчя, пещена його борода залишається у нього в руках.

Друга жінка висмикнула з вогнища головешку і так ударила нею турка по голові, що іскри розсипалися зірками. Решта жінок ідуть на бусурманів зі зброєю в руках.

— Бийте! Бийте їх! — горлає фелнеметський коваль і з молотом в руках біжить на підмогу жінкам.

Там, стоячи пліч-о-пліч, відбиваються три бусурмани. Коваль опускає молот одному з них на голову, і в турка з вух і носа бризкає мозок.

Другий турок від удару молота падає на коліна. Але в руці його зблискує ятаган, і він по саме руків'я вганяє його ковалеві в живіт.

— На той світ підемо разом! — реве коваль і ще раз розмахує важенним молотом. Удар перетворює шолом турка в млинець, і лише тоді коваль, притискаючи руки до живота, опускається на землю. Останнє, що він бачить,— трупи двох ворогів.

Жінки підхоплюють зброю, яка валяється повсюдно, і з нестямними криками кидаються на турків. Хустки падають у них з голів. Волосся розтріпане, спідниці розвіваються, мов од сильного вітру,— бій, бій, бій!.. Забувши про те, що вони всього лише слабкі жінки, несамовито б'ються з турками. Відбивати удари шаблями вони не вміють, але в боргу жінки не лишаються.

— Слава нашим жінкам! — розлягається позаду них громовий вигук Пете.

Бачачи, що полум'я лиже підпору помосту, він хапає відро води і виливає на вогонь.

Пете привів підмогу. Сам він теж оголює шаблю, кидається на акинджі, який, наче кішка, вискочив на мур, і кладе турка на місці.

Під ударами солдатів ряди турків розсипаються, мов плотва, а угорці, розхрабрившись, вискакують навіть за пролом.

Знеможений Добо опускається на коліна. Груди його високо здіймаються. Непорушним поглядом дивиться він униз. З бороди і з шаблі в нього капає кров.

А розлючені егерчани все частіше вискакують у пролом, і, перестрибуючи через мертвих, б'ють турків біля підніжжя вежі.

— Назад! — щосили горлає Добо.— Назад!

Та в урагані бою навіть ті, хто б'ється поруч, не чують один одного.

Солдат Ласло Тот помітив бея з червоним оксамитовим прапором у руках. Він налітає на нього, впритул стріляє йому в груди, потім хапає прапор і, вгативши розрядженою рушницею другого турка межи очі, біжить із захопленим прапором до фортеці. Але п'ятьох його товаришів, які вискочили разом з ним, турки порубали ятаганами.

І тут Добо помічає, що Велі-бей падає з коня, а переможний прапор паші захоплено угорцем. Солдатам, які відпочили, він знаком показує, де їм ставати до бою, і, тугіше затягнувши закривавлені пов'язки на лівій руці й нозі, мчить униз, до пролому. Туди вже приспів Пете. Він зіскочив з коня і підніс палаючу головешку до мортири, націленої просто в пролом.

Яничари, які кинулися рятувати прапор, зметені пострілом гармати.

— Заряджай! — кричить Добо гармашеві Файріху.— Четверо залишайтеся тут. Несіть каміння й колоди.

І вогненний вихор з новою силою вирує на вежах.

Ева лишилась з мертвим сама.

Спершу вона замислено дивилась на нього, потім підвелася з місця, наділа шолом, нагрудник і поручі.

Юнак був майже однакового зросту з нею. Вона одягла його вбрання. Шабля Балажа здалася їй закороткою. Вона увійшла до кімнати Добо і зняла зі стіни довгу, пряму італійську шпагу. Прив'язану до ефеса ремінну петлю наділа на зап'ястя, піхви залишила в кімнаті.

З оголеною шпагою вибігла Ева з дверей, сама не знаючи куди. Вона пам'ятала лише одне: її чоловік разом із Золтаї захищає зовнішні укріплення. А в який бік треба йти від палацу, вона не знала.

Сонце вже заходило і крізь клуби диму здавалося розпеченим гарматним ядром, що зависло в повітрі.

З креслення фортеці Ева запам'ятала, що зовнішні укріплення серпом охоплюють «черепаху» зі сходу.

Сонце заходило з правого боку — отже, їй слід було йти ліворуч.

Назустріч їй, подзвонюючи зброєю, бігцем бігли десять брудних, вкритих кіптявою солдатів, тримаючи списи на плечах. Попереду біг молодший сержант. Вони поспішали до Казематної вежі. Трохи позаду, заточуючись, пройшов ще один солдат. По обличчю текла кров. Напевно, він хотів добрести до голярів, але, ступивши ще кілька кроків, впав і витягнувся на землі.

Ева підійшла, маючи намір підняти пораненого. Але тут же поруч лежав другий солдат, трохи далі — третій... І не можна було зрозуміти, мертві вони чи просто знепритомніли. Один з них був старшим сином єгерського старости. Ева