Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

проявлялася найперше і найгірше. Голден поглянув на Еймоса, але велет лише здивувався, що його відштовхнув значно

менший науковець.

— Вони збираються знищити базу. Треба летіти туди! —

продовжував Пракс, і крізь його голос почала просвічуватися

паніка.

— Ми нікуди не летимо, — сказав Голден. — Тільки після того, як стане зрозуміло, до чого все йде.

— Ми прилетіли аж сюди, щоб сісти склавши руки? —

наполягав Пракс.

— Док, першими ми точно не будемо сіпатися, — Еймос поклав

руку Праксу на плече, повертаючи його назад до палуби.

Крихітний ботанік, не розвертаючись, різко відкинув руку

механіка, а тоді відштовхнувся від крісла у бік Авасарали.

— Відкрийте для мене канал. Я поговорю з ними, — сказав

Пракс, тягнучись до її радіостанції. — Я можу...

Голден виштовхнувся зі свого крісла-колиски, перехопив

науковця в польоті, і вони полетіли удвох через палубу, вдарившись об перегородку. Товстий шар протиосколкової

набивки поглинув удар, але Праксу перебило дихання, коли

Голден боком влетів у живіт меншого чоловіка.

— Ух, — Пракс згорнувся і завис у позі ембріона.

Голден увімкнув магніти на підошвах і штовхнув себе в бік

палуби. Схопив Пракса і приштовхав через палубу до Еймоса.

— Відведи його вниз, поклади в койку і накачай по вінця.

Потім спускайся в машинний і готуй нас до бою.

Еймос кивнув і вхопив невагомого Пракса.

— Добре.

За мить вони удвох зникли в палубному люку.

Голден оглянув приміщення і побачив шоковані обличчя

Авасарали й Наомі, але проігнорував їх. Пракс ставив свою

доньку вище за все інше, і це знову піддало їх небезпеці. І, хоча

розумом Голден бачив причини, котрі рухали тим чоловіком, він сам не хотів морочитися з потребою вберігати усіх від

загибелі щоразу, коли хтось згадував ім’я Мей. Голден

розгнівався, і йому кортіло на комусь зі рватися.

— Де, чорт забирай, Боббі? — сказав сам до себе.

Вона не з’являлася, відколи вони стали на орбіті Іо.

— Щойно бачив її в майстерні, — відповів Еймос по радіо. —

Вона розбирає мій дробовик. Здається, лагодить усю зброю

і броню.

— Це... — почав Голден, готовий закричати з будь-якої

нагоди. — Це справді не завадить. Скажи їй застібнути костюм

й увімкнути зв’язок. Скоро може запахнути смаленим.

Кілька секунд він подихав і заспокоївся, після чого повернувся

за пульт керування боєм.

— Все гаразд? — запитала Наомі на їхньому приватному каналі.

— Ні, — Голден натис кнопку підборіддям, щоб його відповідь

почула тільки вона. — Ні, якщо чесно, я до смерті наляканий.

— Я думала, ми не будемо до цього повертатися...

— Ти про страх?

— Ні, — у голосі Наомі вчувалася усмішка. — Складати провину

на себе. Я теж налякана.

— Кохаю тебе, — сказав Голден, відчуваючи те саме нервове

тремтіння, що наступало завжди, коли він казав їй про це, почасти від страху, почасти від гордості.

— Думаю, тобі слід пильнувати за пультом, — відповіла вона, дражнячи його.

Наомі ніколи не відповідала тими самими словами, якщо він

казав про це першим. Вона стверджувала, що слова втрачають

силу, якщо їх часто повторювати. Він розумів її аргумент, але

все ж сподівався, що вона порушить своє правило хоча б зараз.

Йому б не завадило зараз почути ці слова.

Авасарала згорбилася над радіостанцією, наче стародавня

пророчиця, котра вдивляється в затуманену кришталеву кулю.

Космічний костюм висів на ній, немов завеликий комбінезон на

опудалі. Голден хотів наказати їй закрити шолом, але знизав

плечима. Вона достатньо доросла, щоб самій оцінити відносні

ризики й переваги перекусів під час бою.

Часом Авасарала залазила в сумочку й знову діставала

горішок. Навколо неї в повітрі росла хмара крихітних частинок

фісташкового лушпиння. Голдена дратувало, що вона засмічує

його корабель, але жодне військове судно не було настільки

тендітним, щоб ламатися від дрібки сміття в повітрі. Або це

крихітне лушпиння засмокче в систему вентиляції, і воно осяде

на фільтрах, або вони увімкнуть двигун, усе сміття