Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Що там ще таке? — розгнівався Петлюра: він вершив державні справи тільки перший день, та вже навчився дратуватись, коли йому перебаранчали підлеглі.
— Визволені з криміналу бешкетники ся забарикадували за мурами в'язничного подвір'я і чинять збройний опір комендантським патрулям. Але анархіста — організатора погромлення криміналу полонив наш сотник барон Нольденко. Анархічний лідер повідомив, що мусить невідкладно зробити панові генеральному секретареві вельми важливу заяву державної ваги…
— Державну заяву? — очманіло подивився Петлюра. — Яку заяву?
— Не відаю, пане генеральний секретарю. Але сотник Нольденко приставив полоненого сюди і чекає у приймальні.
Петлюра хотів вже гукнути — женіть його під три чорти, та раптом почув сталевий голос Тютюнника позаду:
— Пане Симоне, — сказав Тютюнник, — нагнати під три чорти можна й пізніше. А заяву цікаво послухати. Коли я перешкоджаю, то можу тимчасом вийти…
— Ат! — Петлюра махнув рукою. — Що ви, пане Юрку! Ведіть анархіста сюди, панно хорунжий!
Тютюнник скромно відійшов до вікна.
4
Галечко відступилася набік, боязко озираючись, і на порозі з'явився здоровенний ґевал у вишиваній сорочці, киреї наопаш та чорному сомбреро, насунутому на брови. Позаду виступав барон Нольде, бавлячись браунінгом. Пропустивши всіх у кабінет, панна Галечко поквапилась зникнути і причинити двері.
Петлюра дивився мовчки і мовчазно полотнів.
Цю людину він бачив не вперше. Правда, дуже короткою була та, перша, зустріч, одначе — з тих, що запам'ятовуються на все життя. Петлюрі навіть здалося, що в нього почала боліти потилиця. Бо саме з потилиці і починалися спогади про ту першу зустріч… на Борщагівській перед будиночком номер одинадцять. Це був Наркис…
Наркис теж впізнав. І теж був вкрай ошелешений. Ніяк не подумав би він тоді, що накладає в потилицю — щоб не ходив на чужу вулицю — самому майбутньому генеральному секретареві військових справ Генерального секретаріату при Центральній Раді.
Хвилину генеральний секретар і анархіст стояли один проти одного. Кожний добирав способу, як найкраще вдати, що він — це не він, що колишнього ексцесу взагалі не було ніколи.
Але перше слово мало бути таки за Петлюрою, і він примусив себе вимовити:
— Т–так… Отже, ви погромили тюрму, випустили кримінальних в'язнів і маєте зробити мені якусь важливу заяву? Чому ви погромили тюрму?
Наркис тим часом трохи оговтався: на віку йому траплялося й не таке.
— Мать–анархія, — зарокотів він своїм басом–профундо, — не терпить жодного насильства! Нищити тюрми — обов'язок анархіста!
— А яку заяву ви хотіли зробити мені?
Наркис мовчав. Чи ж варто тепер робити заяву, коли виявилося, що той, кому він мав зробити заяву, дістав від нього потилишника три місяці тому? Адже цією заявою він розраховував на прихильність генерального секретаря, — чи ж сподіватися тепер на симпатію пана Петлюри?
— Ну? — підігнав Петлюра, і в голосі його забриніла владна нетерпеливість. Такий тон тепер він міг дозволити собі: барон Нольде стояв з браунінгом, біля пояса в самого Петлюри теж був револьвер, та й у Тютюнника випиналася права кишеня.
Тоді Наркис наважився. Просто тому, що не вмів довго роздумувати.
— Я з'явився, — зарокотів він, — щоб запропонувати з визволених з тюряги хлопців сформувати при Центральній Раді спеціальний загін ударників. Для якого завгодно спеціального призначення! — значущо підкреслив він. І додав ще, циркнувши крізь зуби на килим під ногами: — Будьте спокійні, мать–анархія не підведе!
Власне, це вирішення — сформувати загін при Центральній Раді — з'явилося в Наркиса вже аж після того, як йому скрутили руки контррозвідники барона Нольде. Натуралізуватися, як ударний батальйон — то ж був тепер єдиний спосіб не потрапити під військово–польовий суд за збройний напад. Польовий суд практикував тепер лише єдине покарання: три дні тому головнокомандуючий фронтом генерал Корнілов відновив смертну кару на фронті і в прифронтовій смузі. А Генеральний секретаріат міг оголосити загін з утікачів–арештантів ударниками смерті в ім'я війни до переможного кінця. А там… там вже буде видно, чи доїде Наркис до фронту, чи натрапить на якийсь інший шлях.
— Ви хочете під Центральну Раду? — з щирим здивуванням перепитав Петлюра. — А як же з анархією? Адже голова вашої партії товариш Барон…
Наркис перебив, заглушаючи Петлюру своїм могутнім басом:
— Я волію
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мир хатам, війна палацам», після закриття браузера.