Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

Щойно Гаррі зійшов у вестибюль, як з дверей слизеринської вітальні вийшли Мелфой, Креб і Ґойл. Гаррі застиг на місці, те ж саме зробили Мелфой з дружками. Крізь відчинені вхідні двері знадвору долинали крики, сміх і плюскіт води.

Мелфой озирнувся — Гаррі знав, що той перевіряє, чи немає поблизу вчителів, — а тоді глянув на Гаррі й сказав приглушеним голосом:

— Вважай, карочє, Поттер, що ти труп. Гаррі здивовано підняв брови.

— Цікаво, — усміхнувся він, — як же це я й досі ходжу... Гаррі ще ніколи не бачив Мелфоя таким лютим. Відчув

певне задоволення, дивлячись на його бліде гостре й викривлене люттю обличчя.

— Ти за все заплатиш, — прошипів Мелфой. — Карочє, за те, що ти зробив моєму старому, ти заплатиш мені...

— Ой, як страшно, — саркастично сказав Гаррі. — Мабуть, Лордик Волдемортик просто хлопчик порівняно з вами... Що таке? — додав він, бо Мелфой, Креб і Ґойл отетеріли, почувши це ім'я. — Він же дружбан твого старого, хіба ні? Невже ви його злякалися?

— Думаєш, Поттер, що ти, тіпа, крутий, — насувався на нього Мелфой разом з Кребом і Ґойлом. — Зажди-зажди. Я ще до тебе доберуся. Тобі не вдасться засадити мого старого за ґрати...

— А я думав, що вже засадив, — відказав Гаррі.

— Дементори покинули Азкабан, — трохи заспокоївся Мелфой. — Карочє, мій старий разом з усіма іншими незабаром звідти повернеться...

— Ну то й що, — знизав плечима Гаррі. — Зате тепер усім відомо, що вони мерзотники...

Мелфоєва рука потяглася до чарівної палички, але Гаррі був набагато швидший. Він уже свою паличку витяг, а Мелфоєві пальці ще навіть не сягнули в кишеню.

— Поттере!

Чийсь голос забринів на весь вестибюль. Це Снейп піднявся сходами зі свого підвального кабінету, і Гаррі відразу відчув ненависть, незрівнянну з його зневагою до Мелфоя... хоч би там що казав Дамблдор, але він ніколи не пробачить Снейпові... ніколи...

— Поттере, що ти тут виробляєш? — як завжди холодно запитав Снейп, підходячи до них.

— Вирішую, яким закляттям ушкварити Мелфоя, пане професоре, — сердито відповів Гаррі.

Снейп вирячився на нього.

— Негайно сховай чарівну паличку, — коротко наказав він. — Десять очок з Ґриф...

Снейп зиркнув на величезні пісочні годинники на стіні й глузливо посміхнувся.

— Ага. Бачу, що в ґрифіндорському годиннику вже не залишилося, чого й знімати. Тоді ми, Поттере. просто...

— Додамо?

До вестибюлю увійшла професорка Макґонеґел. В одній руці вона тримача картатий саквояж, а другою важко спиралася на ціпок, але поза тим вигляд мала цілком непоганий.

— Професорко Макґонеґел! — покрокував до неї Снейп. — Бачу, ви повернулися з лікарні Святого Мунґо!

— Так, професоре Снейпе, — відповіла професорка Макґонеґел і скинула з плечей дорожнього плаща. — я знову, як нова копійка. Ви... Креб... Ґойл...

Владно поманила їх пальцем, і вони незграбно почовгали до неї своїми здоровецькими ножиськами.

— Нате! — шпурнула професорка Кребові саквояж, а Ґойлові плащ, — віднесіть у мій кабінет.

Ті попленталися мармуровими сходами нагору.

— Ну що ж, — поглянула професорка Макґонеґел на пісочні годинники. — Гадаю, Поттерові з друзями варто додати по п'ятдесят очок кожному за те, що попередили всіх про повернення Відомо-Кого! Що ви на це скажете, професоре Снейп?

— Що? — перепитав Снейп, хоч Гаррі розумів, що він чудово все почув. — Ага... ну... мабуть...

— Отож по п'ятдесят очок Поттерові, обом Візлі, Лонґботому і міс Ґрейнджер, — сказала професорка Макґонеґел — і в нижню клепсидру ґрифіндорського пісочного годинника посипалася ціла злива рубінів. — Ага... і ще, мабуть, п'ятдесят очок для міс Лавґуд, — додала вона — і в рейвенкловській клепсидрі також побільшало сапфірів. — То ви, професоре Снейп, здається, хотіли зняти з Поттера десять очок, будь ласка...

Кілька рубінів повернулося у верхню клепсидру, проте в нижній все одно залишилося чимало.

— Поттере, Мелфою, в такий чудовий день вам краще піти прогулятися, — весело додала професорка Макґонеґел.

Гаррі не треба було повторювати двічі. Він сховав чарівну паличку в кишеню і пішов надвір, навіть не глянувши на Снейпа з Мелфоєм.

Яскраве сонце сліпило йому очі, коли він прямував галявиною до Геґрідової хижі. Скрізь на траві лежали учні — засмагали, розмовляли, читали "Недільний віщун", ласували цукерками й озиралися на нього. Хтось озивався, а хтось просто махав руками, намагаючись продемонструвати, як і "Віщун", що тепер він для них герой. Гаррі не звертав на них уваги. Не знав, що саме їм відомо про позавчорашні події, але й досі ухилявся від розпитувань.

Постукав у двері Геґрідової хатини, і спершу вирішив, що того немає вдома, але тут з-за рогу вистрибнув Іклань і мало не збив його з ніг своїм радісним вітанням. Виявилося, що Геґрід збирав на городі за хатою квасолю.

— Всьо файно, Гаррі! — засяяв він усмішкою, коли Гаррі підійшов до тину. — Заходь, заходь, вип'ємо по горнєтку кульбаб'ячого сочку...

— Як ся маєш? — запитав Геґрід, коли вони посідали за його дерев'яним столом, тримаючи по склянці крижаного соку. — 3 тобою... е-е... всьо файно?

Гаррі бачив зі стурбованого виразу Геґрідового обличчя, що той мав на увазі аж ніяк не здоров'я.

— Усе нормально, — відповів Гаррі, не бажаючи говорити про те, на що натякав Геґрід. — То де ти був?

— Ховався в горах, — відповів Геґрід. — У печері, так як колись то робив Сірі...

Геґрід зупинився на півслові, прокашлявся, зиркнув на Гаррі й відсьорбнув добрячий ковток соку.

— Але ниньки я осьо знову вдома, — зітхнув він.

— Вигляд у тебе вже кращий, — почав Гаррі, сповнений рішучості навіть не згадувати Сіріуса.

— Шо? — перепитав Геґрід, а тоді помацав своє обличчя велетенською рукою. — Еге ж. Ґропик тепер поводиться на багато ліпше, набагато. Скажу по правді, він си страшенно втішив, коли я повернувся. Файний хлопака, направду..

Я си гадаю, шо варто би було підшукати йому якусь кобітку... жіночку...

Гаррі мав би тієї ж миті відмовити Геґріда від цієї ідеї. Сама думка про появу в лісі ще й велетки, цілком можливо, навіть дикішої й свавільнішої за Ґропа, могла налякати кого завгодно, але Гаррі не мав сили сперечатися на цю тему. Йому знову захотілося побути на самоті, тож він вирішив якнайскоріше відкланятися і почав поспіхом пити кульбаб'ячий сік.

— Гаррі, всі теперка знают, що ти