Читати книгу - "Кантика для Лейбовіца, Уолтер М. Міллер-мол."

«Glorificemus»[52], — подумав Френсіс, працюючи над багаторічниками. Зараз він копіював сторінки Псалтиря, щоб далі їх зшити. Спинився, аби знайти місце в тексті й подумати над змістом слів: після годин переписування він зовсім переставав читати, а лише писав букву за буквою, що спливали перед очима. Він зрозумів, що копіює молитву Давида, четвертий покаянний псалом: «Miserere mei, Deus…[53] Провини бо мої я знаю, і гріх мій завжди передо мною»[54]. Це молитва скромна, а цяцькована сторінка, на якій вона записана, не відповідала її простому характеру. Літеру «М» у слові «Miserere» інкрустували золотими листочками. Квіткові арабески золотих та фіолетових переплетінь укривали поля й обвивали пишні великі букви на початку кожного вірша. Молитва сама невигадлива, та сторінка заворожувала. Брат Френсіс тільки переносив слова на новий пергамент, лишаючи місця для розкішних буквиць і поля шириною в рядок. Інші майстри заповнять їх розмаєм кольорів навколо його бідного чорнильного тексту та витворять мальовничі ініціали. Він учився ілюструвати, та ще не настільки набив руку, аби йому довірили золоті інкрустації на багаторічниках.

Gloreficemus. Він знову думав про креслюнок.

Нікому нічого не розповідаючи, брат Френсіс почав планувати. Він знайшов чудову ягнячу шкуру і кілька тижнів її обробляв, розтягуючи та шліфуючи до бездоганної гладкості, а потім врешті вибілив і заховав. Після того місяцями проводив кожну хвильку свого вільного часу, переглядаючи Меморіал, знову відшукуючи зачіпки до розуміння Лейбовіцевого відтиску. Він не знаходив нічого схожого на закарлючки з малюнка, зовсім нічого, що допомогло би витлумачити його значення, проте після тривалих пошуків натрапив на фрагмент книги із частково знищеною сторінкою про світлокопіювання. Здається, це був шматок енциклопедії. Стаття виявилася коротка і їй бракувало частини, та прочитавши написане кілька разів, чоловік почав підозрювати, що він, як і багато копіювальників раніше, згаяв купу часу і чорнил. Ефект білого на темному, здається, не був якимось специфічним прийомом, а виявився особливістю одного дешевого процесу репродукції. Оригінал, з якого робили світлокопії, креслили чорним по білому. Чернець ледь стримався, щоби не впасти й битися лобом об кам’яну підлогу. Усе те чорнило і робота пішли на копіювання неістотної властивості артефакту! Ну, певно, братові Горнеру не варто розповідати. Змовчати — виявити милосердя, бо в старого погано із серцем.

Усвідомлення, що кольорова схема світлокопій лише випадкова властивість древніх креслюнків, додало його планові поштовху. Славна копія Лейбовіцевого відтиску може обійтися без цієї випадковості. Коли він оберне кольорову гаму, спершу ніхто не впізнає малюнок. Якісь окремі особливості точно можна покращити. Він не наважувався змінювати те, чого не розумів, але, звісно, таблички і друкований текст можна симетрично розмістити навколо діаграми на картушах та в рамочках. Саме значення накресленого лишалося для нього таємницею, тому він боявся хоч на йоту змістити форму чи план, та оскільки кольори значення не мали, робота могла вийти гарною. Він задумав обробити золотом хвильки і штучки, та ці дрібки були вельми мудрованими для інкрустування, а золоті ляпки виглядатимуть надто пишно. Закарлючки варто обов’язково малювати сажово-чорними, а тому лінії вже треба робити світлішими, аби контрастували із закарлючками. Несиметричність креслення має лишитися, а от причин, за яких би значення схеми могло змінитися, якщо він використає її у вигляді шпалери для виноградних лоз, він не знайшов. Пагони лози (акуратно підкреслюючи закарлючки) створять відчуття балансу, або ж нададуть природності цій асиметричності. Коли брат Горнер ілюстрував буквицю «М», перетворюючи її на дивовижне буйство листків, ягід, гілочок і, можливо, навіть хитрого змія, сама літера «М» усе одно читалася. Брат Френсіс не бачив причин, чому це не можна застосувати до діаграми.

Усю композицію, разом із кучериками її обрамлення, можна розмістити в контурі щита, а не простого прямокутника, як було в оригінальному креслюнку. Монах зробив десятки попередніх ескізів. На верхівці пергаменту він намалює Триєдиного Господа, в самому низу — герб Альбертинського ордену, а одразу над ним розташується зображення преподобного.

Однак, наскільки було відомо Френсісові, точного портрета преподобного запасів його життя не існувало. Є кілька нереалістичних, та жодного з часів Спрощення. Не дійшло навіть до загальноприйнятого опису, хоча традиційно Лейбовіца змальовували високим і сутулим чоловіком. Якось одного разу по обіді, коли сховище знову відкрили, Френсіс раптом відволікся від своїх чернеток, зрозумівши, що той, хто став позад нього і кинув тінь на копіювальний стіл, був самим… «Ні! Будь ласка! Beate Leibowitz, audi те![55] Милостивий Боже! Нехай це буде хто завгодно, тільки не…»

— Ну, і що це в тебе? — прогуркотів абат, роздивляючись малюнок.

— Креслення, панотче абате.

— Та я бачу. Але що це?

— Лейбовіцева світлокопія.

— Та, яку ти знайшов? Що? Не надто схожа. Для чого всі ці зміни?

— Це має бути…

— Говори гучніше!

— ІЛЮМІНОВАНА КОПІЯ! — неочікувано для самого себе вереснув Френсіс.

— А-а-а.

Абат Аркос знизав плечима й пішов геть.

За кілька секунд брат Горнер, котрий проходив повз стіл учня, здивовано помітив, що той зомлів.

Розділ 8

На втіху брата Френсіса, Аркос більше не протестував проти інтересу монаха до реліквій. Із того моменту, як домініканці погодилися дослідити справу, абат заспокоївся, а відколи питання канонізації знову актуалізувалось у Новому Римі, вряди-годи він зовсім забував, що під час пустельного говіння брата Френсіса із Альбертинського ордену Лейбовіца, уродженця Юти, писаря та копіювальника, відбувалося щось особливе. Той випадок стався одинадцять років тому. Недоладні перешіптування серед новіціату про особу прочанина давно вщухли. Та й сам новіціат був уже зовсім не той, що колись. Наймолодші серед нового покоління послушників уже й не чули про ту справу.

А справа та вартувала Френсісові сім років посту серед вовків, і він більше ніколи не вважав цю тему безпечною. Тільки-но він про неї згадував, як наступної ночі йому снилися вовки й Аркос. Абат кидав звірам м’ясо, а цим м’ясом була плоть Френсіса.

І все ж чернець зрозумів, що може продовжувати свій проект без цькування, хіба що Джеріс і далі кпив. Френсіс почав розписувати шкуру ягняти. Вимальовування мережаних закруток та безмежна витонченість золотої інкрустації стане його довічною справою (бо на вільний проект відводилося надто мало часу), але в темному морі століть, де все, здається, спинилося, ціле життя — лише плюскіт хвильки, навіть для того, хто його прожив. Один за одним монотонно тягнулися дні й пори року. Вони сповнювалися стражданнями й болем, аж урешті наставало єлеопомазання і мить темряви в кінці, чи, радше, на початку.