Читати книгу - "Коханки"

Старий галабурдник цілком залежить від своєї законної гівноїдки.

І знову й знову черга смердючих, пітних шкарпеток і засраних штанів проходить через бабусині руки. У старості бабуся метиться за все за допомогою дріб’язків. У неї є величезна кількість можливостей для конструктивної помсти.

І знову тягнеться низка принижень і болячок, що їх доставляють бабусі дідусеві руки. Вервечка огидних днів. Щодня, що б бабуся не пережила, дідусь бере все у свої руки. Особисто. І нехай тільки хто спробує втрутитися.

Однак дідусь з маленства звик до того, що про його повсякденний побут хто-небудь дбає: спочатку його бабуся, потім мати, тепер-от наша бабуся. Він не може собі навіть яєчню засмажити.

Він несамостійний, немов дитина, якщо йдеться про такі приємні дріб’язки, як важка домашня робота. Будь-якими дріб’язками, будь-якими найнікчемнішими незручностями, будь-якими актами домашнього саботажу йому легко допекти до живих печінок.

Старий і баба вчепилися одне в одного мертвою хваткою, як дві комахи, як дві тварини, що поїдають одна одну. Одна комаха вже наполовину в’їлася в тіло іншої.

Плоть поживна й надміру терпляча.

Удалечині, немов караван верблюдів, повз їхній будинок тягнеться низка молодих жінок. Їхні силуети різко вимальовуються на обрії. В одній руці в них повні господарські сумки, іншою вони тягнуть за собою норовливих дітлахів.

Тато жадібно розглядає жінок у польовий бінокль. У штанях у нього ворушаться залишки чоловічої гідності.

З кухні верещить мати, і залишки гідності знову замовкають.

Нарешті, сонце сідає.

Але Паула, от корова дурна, носиться зі своїм коханням!

Адже життя й без того штука важка, навіть без будиночка на одну родину із власним присадком. «Але ж з будиночком воно якось легше», — думає Паула.

Тіло Паули зробить усе від нього залежне.

Нарешті сонце сіло.

Хай там як, а ніч для чоловіка й жінки приносить із собою стільки жахливого.

А Паула, от корова дурна, носиться зі своїм коханням.

Бріґітта ненавидить Гайнца

Хоча Бріґітта ненавидить Гайнца, вона має намір приборкати його, щоб він належав тільки їй і нікому іншому.

Якщо Бріґітта ненавидить Гайнца вже зараз, ще не приборкавши його, як же вона його ненавидітиме, коли нарешті, що ще під великим сумнівом, заволодіє ним назавжди й назовсім і коли їй не треба буде напружуватися, аби його приборкати.

Поки ж Бріґітті доводиться ретельно ховати свою ненависть, адже вона поки ще ніхто, звичайна робітниця, що шиє бюстгальтери, а їй так хочеться стати кимсь, а саме дружиною Гайнца.

Чимало робітниць із фабрики — приїжджі, вони з Югославії, Угорщини, Чехословаччини або інших країн Східного блоку.

Вони або виходять заміж і залишають фабрику, або пускаються берега.

Бріґітта — одна з багатьох, а значить — узагалі ніхто.

Бріґітта впевнена, що вона взагалі ніхто, поки вона — одна з сили-силенної робітниць швейної фабрики, частина з яких навіть робить те саме, що й вона. Бріґітта впевнена, що вона стане кимсь, якщо перетвориться на одну з сили-силенної заміжніх жінок. Бріґітта впевнена, що якщо Гайнц стане кимсь, тобто людиною, у якої є власна майстерня, то й вона, Бріґітта, автоматично кимсь стане.

Якщо від бюстгальтерів її життя безпросвітне, хай світло й блиск у нього принесе Гайнц.

Блиск життя, про який читаєш або який бачиш по телевізору, завжди випромінює хтось інший, і хтось інший його із собою несе, а журнали й фільми показують блиск і лиск зовсім чужих для тебе людей, які часто й бюстгальтерів не носять, не говорячи вже про те, щоб шити їх власноруч. Тож, якщо в житті навколо з самого першу нема жодного блиску, то треба його старанно навести. І Бріґітта годинами наводить блиск навколо Гайнца.

Вона вірить, що частина цього блиску потрапить і на неї. Утім, той, у кого є блиск, намагається зберегти його тільки для себе; у цьому довелося переконатися Бріґіттиній матері. Її блиск був відбиттям блиску представника однієї фірми. А коли блиск згас? Багато років тому. Зник разом із шикарною машиною.

Мати Бріґітти говорить, що Бріґітта повинна тримати Гайнца на довгому повідці, але не відпускати на волю. Замикати в клітку зараз не можна, замикати треба буде потім, але втримувати його все-таки треба, прив’язати до себе тисячею дрібниць, наприклад, маленькою дитиною. Але й багато чим іще іншим, приміром, умінням прати.

Мати Бріґітти явно нічого в житті так і не навчилася.

Мати Бріґітти сита цим життям ще не по саме горло.

Іде нещадне полювання.

Ні Гайнцу, на якого полюють, ні Бріґітті, бідному виснаженому мисливцеві, не можна ні на секунду звести дух. Мисливець часто опиняється в гіршій ситуації, ніж дичина.

Коли йдеться про Бріґігту, так відбувається завжди.

Сюзі — людина блискуча. Залита блиском сонця, Сюзі натхненно стрибає навздогін за метеликом, так званим палистом. У Сюзі волосся справжньої блондинки.

Щоб волосся блищало, одній досить сонячних променів, іншій же потрібна ціла електромонтажна майстерня.

Бріґітті не можна задовольнятися самим сонцем. Сонце в саду заливає Сюзі своїм блиском. Сад їй не належить, він — власність Гайнца, а отже, і Бріґітти. Бріґітта накидається на Сюзі й валить її на землю, позбавляючи її всякого блиску. Вона охоче закопала б Сюзі в цю землю, у мокру глину!

Захекана Бріґітта розпласталася на Сюзі й пояснює їй, чому зі своєю власністю можна робити що завгодно, а із чужою — тільки те, що дозволить тобі її власник. У цьому разі — це вона, Бріґітта.

— Ось, приміром, — говорить Бріґітта, — на фабриці я зобов’язана робити те, що мені накажуть. Але в моїй бляшаній шафці для спецодягу я — єдина господарка, тому що вона МОЯ. У мене там може бути порядок або гармидер — усе залежить від мене. Зрозуміло, там повний порядок.

У робітничій їдальні я маю прислухатися до думки інших, адже їдальня належить усім, але на своєму місці за столом я сама собі господарка. Це — МОЄ місце. Так, усе починається із дрібниць.

І вона вмочає Сюзі головою в калюжу, поки не з’являється Гайнц і не вириває Сюзі з її рук.

— А якщо хазяїн нашої фабрики прийде до мене додому, — править далі Бріґітта, — то навіть йому доведеться робити те, що я захочу, адже мій будинок — моя фортеця. Нехай він і малий, але зате я в ньому правую.

— Власник фабрики ніколи